Реєстрація малолітньої дитини в предметі іпотеки
без згоди іпотекодержателя, як підстава для виселення з нерухомого майна
13 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №
932/929/22, провадження № 61-1731св23 (ЄДРСРУ № 110208301) досліджував
питання щодо обставин реєстрації малолітньої дитини в предметі іпотеки без
згоди іпотекодержателя, як підстава для виселення з нерухомого майна.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість
двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору
становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та
умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,
визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання
зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення
боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та
(або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення
дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить
змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі
виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать
права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що
залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким
іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою
зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки
переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим
Законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку»
іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно
до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При
користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення
стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної
амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди
іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі
(споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати
істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у
наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в
спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
(!!!) Верховний суд звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні
положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів
сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання
його в іпотеку.
Положеннями ст. 405 ЦК встановлено, що члени сім’ї власника житла, які
проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до
закону. Сервітутне право користування житлом набувають члени сім’ї власника
житла за фактом набуття статусу члена його сім’ї (ухвала Верховного суду
України від 21.09.2011 у справі № 6-57868св10).
Якщо спірна нерухомість передана в іпотеку ще до реєстрації у ній дитини, а
отже, на час укладення іпотечного договору вона не мала права власності чи
права користування нею, що у свою чергу унеможливлює порушення її прав на
житло, проте дитина набула права користування цим житлом як член сім’ї
власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України
"Про охорону дитинства", та зберігає це право протягом часу
перебування квартири в іпотеці.
Відповідний висновок висловлений Верховним Судом в постанові від 27 грудня
2018 року в справі № 638/14123/14-ц.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не
може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням
суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті
156 ЖК Української РСР (Житловий кодекс України, згідно з Законом України
№ 2215-IX від 21 квітня 2022 року, далі - ЖК України) ніхто не може бути
виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування
жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени
сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку
(квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з
власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про
порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку
(квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої
статті 405 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних
правовідносин) слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника,
їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим
житлом відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем
проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її
батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем
проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце
проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також
статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу
пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок
батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання
новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її
народження.
Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних
(електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання
в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані
задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої
дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком
до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її
батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає
дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим
або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14
років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її
батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає
дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце
проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами,
опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в
займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх
неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК
України).
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого
житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права,
за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є
необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської
безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи
злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших
осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до
житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн
проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та
Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке
зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» -
це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві.
Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на
підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а
саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання
(рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995
року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує
законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не
здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в
демократичному суспільстві».
Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав
підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого
закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх
термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти
свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо
забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування
положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не
містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване
Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати
вимозі законності.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не
лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи,
воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути
співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має
першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та
моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та
безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням
у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним
гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо
законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість,
щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних
принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні
підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було
дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи
встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа «Кривіцька і
Кривіцький проти України», заява № 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від
02 грудня 2010 року).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає
дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та
потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно
враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та
надмірний тягар.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про
виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої
особи статті 8 Конвенції.
За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою
для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на
предмет іпотеки.
Отже, з урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40
Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного
майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення
стягнення на іпотечне майно.
ВИСНОВОК: Визначений іпотечним договором обов`язок іпотекодавця не надавати
документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у
предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, є такими, що не
заслуговують на увагу, оскільки пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі, крім інших прав,
право на повагу до її житла, яке насамперед охоплює право займати житло, не
бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Матеріал по темі: «Передача майна в іпотеку
зареєстрованого на підставі судового рішення»
Теги: житло,
іпотека, дитина, виселення, зняття з реєстрації, прописка дитини, згода банку,
іпотекодержатель, захист прав дитини, судова практика, Верховний суд, Адвокат
Морозов
