Адвокат Морозов (судовий захист)
Вимога податкового органу про визнання правочину
недійсним та застосування наслідків недійсності
– господарська юрисдикція судового спору
Велика Палата Верховного Суду в постанові від
29.02.2024 у справі №
580/4531/23, зазначила:
"Ураховуючи ознаки підвідомчості спору
господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, та
застосовуючи динамічне тлумачення наведених вище норм у контексті цієї справи,
Велика Палата Верховного Суду акцентує на тому, що за загальним правилом спір є
приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності
таких умов:
а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б)
наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК
України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору
про право (щодо інтересу, правочину, зобов`язання), що виникає з відповідних
відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення
такого спору судом іншої юрисдикції. Такий загальний підхід не унеможливлює
винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист
порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.
Зокрема, спірні правовідносини мають приватноправовий
характер, якщо зумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи
інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений
законодавством для приватноправової сфери.
Такому підходу відповідають висновки адміністративних
судів попередніх інстанцій у цій справі про те, що позов ГУ ДПС до суб`єктів
господарювання про визнання недійсним укладеного ними договору не підлягає
розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки оспорюваний
договір укладений між рівноправними учасниками господарських правовідносин та
не є адміністративно-правовим, а основні позовні вимоги спрямовані на
припинення зобов`язань за договором суб`єктів приватного права (відповідачів),
що відповідає юрисдикції господарських судів.
Водночас податковий орган у касаційній скарзі
обґрунтовує підвідомчість спору адміністративному суду тим, що подання
зазначеного позову контролюючим органом згідно з компетенцією, передбаченою
підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, слід розцінювати як
виконання покладених на цей орган повноважень задля забезпечення
публічно-правового інтересу у сфері оподаткування.
Велика Палата Верховного Суду не вважає статус
позивача визначальним критерієм для віднесення спору у цій справі до юрисдикції
адміністративних судів з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України
завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та
своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою
ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями
адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування
саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових
відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З огляду на завдання адміністративного судочинства
суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному
статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України
випадках може бути позивачем у справі.
За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень
мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках,
визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС
України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних
спірних публічно-правових правовідносинах.
Згідно з правилами визначення юрисдикції
адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС
України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у
публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у
випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору
надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).
Адміністративна справа це переданий на вирішення
адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4
КАС України).
Публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча
б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на
виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або
невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4
КАС України).
Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади
(у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх
посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних
управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання
делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини
першої статті 4 КАС України).
Отже, за загальним правилом до компетенції
адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом
державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або
службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи
бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні
владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший
порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.
Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб
класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних
повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити
його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ судам
слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа,
заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.
Визначальною ознакою справи адміністративної
юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який
поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками
публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Велика Палата неодноразово наголошувала, що
публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує
публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо
вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно
зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна
особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну
поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною
ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних
управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див.,
зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у
справі № 914/2006/17,
від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17
червня 2020 року у справі №
826/10249/18).
Публічно-владні управлінські функції передбачають
прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин,
який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає,
що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати
питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у
правові відносини.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність
відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних
правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін,
вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю
майнового чи немайнового інтересу їх учасника.
Отже, для розв`язання питання про те, чи підлягає спір
у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з`ясувати,
чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник
він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих
відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку господарського
судочинства."
ВИСНОВОК: Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підвідомчість судам
господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів
господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через
невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та
застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини 3 статті 228
ЦК України.
Матеріал по темі: «Документальне підтвердження господарських операцій у податкових спорах»
