19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду в рамках справи №
910/2491/18 (ЄДРСРУ № 80580114) в черговий раз досліджував питання
представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого
самоврядування.
За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального
кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його
юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право
звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 цього Кодексу передбачено участь у судовому процесі
органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших
осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в
господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу
органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси
інших осіб, і наявність процесуальної правосуб'єктності, яка охоплює
процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач,
відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути
наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати
процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право
звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність
настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених
законом повноважень. Необхідною умовою зазначеної участі є норми матеріального
права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 53
Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із
позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених
законом.
За змістом частин 3 - 5 статті 53 Господарського
процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор
звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його
позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у
якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає
апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за
нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в
позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів
держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до
суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має
наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій
законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім
прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою
прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати
функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу
позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень
щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому
разі набуває статусу позивача.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції
України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів
держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у
виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення
випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не
відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3
частини 2 статті 129 Конституції України).
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру"
передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в
суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист
інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює
представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози
порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або
неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування
чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні
повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких
обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї
статті.
За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про
прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована
прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або
держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це
громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних
повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва
прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони
процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином
чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для
висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох
випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином
здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт
владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність
органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий -
відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави
прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку
прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних
повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в
усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень -
він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх
захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в
активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів
держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту"може бути оцінена
з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого,
передбачає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання
способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед
відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не
залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому
провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам
закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд
перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним
суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним
суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних
повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Колегія суддів зазначає, що саме лише посилання у позовній
заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у
спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження із
захисту державних інтересів, без
доведення цього відповідними доказами, не є підставою для
прийняття судом рішення у такому спорі по суті, оскільки за змістом статті 23
Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво
інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для
представництва.
Верховний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини
(далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці
однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу
рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями,
пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником
сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття
нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France)
від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує
справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської
Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив
таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження
виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право
на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін,
може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів
незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших
категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в
тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа
громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Між тим, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання
про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок
окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала
принципу рівноправності сторін.
Аналогічний висновок викладений 08 лютого 2019 року Верховним
Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/20/18 (ЄДРСРУ № 79687771).
ВИСНОВОК: Підстави
представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом
першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав
звернення прокурора.
В той же час думка автора незмінна: представництво прокурором
«інтересів держави» в суді здійснюється «у виключних випадках» (ч. 3 ст. 131-1
Конституції України), а отже прокурор може звернутися до суду з позовом
лише у випадку відсутності відповідного компетентного органу або
нездійснення чи неналежного здійснення останнім чи іншим суб’єктом відповідних
владних повноважень (причому з застосуванням до винного суб’єкта адмін-,
або кримінал-, відповідальності за нездійснення функцій представництва).
При цьому, в кожному випадку прокурор повинен обґрунтувати
наявність підстав такого представництва та надати докази на підтвердження того,
що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б
самостійно захищати інтереси держави та попередив останніх про наслідки не
виконання відповідних функцій.
В іншому випадку… це зловживання…
Більше того, безпідставність звернення прокурора до суду на
захист інтересів держави або органів місцевого самоврядування має бути
підставою для скасування судового акту та притягнення, вже прокурора до відповідальності.
Матеріал по темі: «Представництво
прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування»
Теги: представництво інтересів держави прокурором, виключні
підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в
інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов
