Спадкування сум соціальних виплат

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду щодо спадкування сум соціальних виплат

27 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/1368/19, провадження № 61-14967св21 (ЄДРСРУ № 108654325) досліджував питання щодо спадкування сум соціальних виплат.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд зазначає, що стаття 1227 ЦК України регулює питання спадкування сум соціальних виплат, право на одержання яких виникло у спадкодавця за життя, але не було ним реалізоване. За своєю правовою природою право на одержання заробітної плати, пенсії та інших подібних виплат є особистим, оскільки виникає у чітко визначеної особи і має на меті саме її матеріальне забезпечення. Тому зі смертю одержувача цих коштів правовідносини щодо їх сплати, безумовно, припиняються. Таким чином, ця стаття стосується тих платежів, право на які виникло за життя спадкодавця.

При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), від 22 липня 2021 року у справі № 243/8565/20 (провадження № 61-6078св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20), від 30 червня 2021 року у справі № 243/9618/19 (провадження № 61-5556св20).

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно спадкоємця публічно-владні управлінські функції.

За цих обставин наявний майновий інтерес позивача щодо включення ненарахованих страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру про перехід права на спадкування спірних виплат до позивача.

Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №0540/5860/18-а, від 21.09.2021 у справі № 200/3913/21, 11.10.2021 у справі № 200/126/21-а.

Отже, спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства (11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 360/3210/18, адміністративне провадження № К/9901/10349/19 (ЄДРСРУ № 105203471).

ВИСНОВОК: Спадкоємець не має права на страхові виплати, що за життя спадкодавця останньому не нараховано і на які за його життя право було припинено.

 

P.s. Між тим, існує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20): «Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю».

 

Матеріал по темі: «Право спадкування на стягнення штрафних санкцій (пені)»

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Судовий порядок зміни черговості права на спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість зміни черговості одержання права на спадкування в судовому порядку

27 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 712/6646/21, провадження № 61-12493св22 (ЄДРСРУ № 108654296) досліджував питання щодо можливості зміни черговості одержання права на спадкування.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (ст. 1265 ЦК України).

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (21 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 524/3363/19, провадження № 61-13916св21 (ЄДРСРУ № 106454275).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).

(!!!) Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку:

1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо);

2) матеріальне забезпечення спадкодавця;

3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;

5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Вказане відповідає позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 18 лютого 2019 року в справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження №61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19), від 30 березня 2021 року у справі № 127/12917/18 (провадження № 61-10370св20), від 19 квітня 2021 року у справі № 553/1464/19 (провадження № 61-18450св20), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).

ВИСНОВОК: При вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

 

Матеріал по темі: «Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник за знаходиться за кордоном?»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Визначення відповідачів у справах про спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визначення відповідачів у справі про визнання права власності в порядку спадкування

14 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 450/3887/19, провадження № 61-2336св22 (ЄДРСРУ № 107354529) досліджував питання щодо визначення відповідачів у справі про визнання права власності в порядку спадкування.

Так,  постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) та ін.

Також, сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради (07 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/2207/19, провадження № 61-10654св20).

Згідно з положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду   у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

ВИСНОВОК: У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена 19 січня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 280/4/18, провадження № 61-403св19 (ЄДРСРУ № 102765474).

 

Матеріал по темі: «Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник за знаходиться за кордоном?»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, як підстава для неприйняття спадщини

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, як поважна причина пропуску строку на прийняття спадщини та можливість визначення додаткового строку для подання заяви

21 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/4584/20, провадження № 61-1830св21 (ЄДРСРУ № 106940333) досліджував питання щодо відсутності свідоцтва про смерть спадкодавця, як підстава для неприйняття спадщини.

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальним правилом право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до пунктів 1.1-1.5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Під час звернення спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.

У разі неможливості пред`явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця або відсутності інформації в реєстрі нотаріус повинен витребувати від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

З огляду на зазначені положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України відсутність у позивача свідоцтва про смерть спадкодавця не може розцінюватися як об`єктивна обставина, яка утруднила йому можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Фактично слід констатувати, якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правових підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини немає (09 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 621/1099/20, провадження № 61-13655св21 (ЄДРСРУ № 103487164).

ВИСНОВОК: Відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строк на прийняття спадщини, оскільки не є перешкодою для звернення з відповідною заявою до нотаріуса, на якого покладено обов`язок з`ясування відомостей стосовно факту смерті спадкодавця.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 310/2327/18.

 

Детальніше: «Відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Особливості прийняття спадщини неповнолітньою особою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та особливості прийняття спадщини неповнолітньою особою

28 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 742/2354/20, провадження № 61-19811св21 (ЄДРСРУ № 106517186) досліджував питання щодо порядку та особливостей прийняття спадщини неповнолітньою особою.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

Частиною третьою статті 1269 ЦК України передбачено право, а не обов`язок особи, яка досягла чотирнадцяти років, на подання заяви про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а частиною четвертою цієї норми права конкретизовано, що подання відповідної заяви від імені малолітньої, недієздатної особи має бути здійснено її батьками (усиновлювачами), опікунами.

В п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах 3, 4 ст.1269 ЦК України, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі ч.4 ст.1268 цього Кодексу.

За змістом статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

На підставі норм статей 1268-1269 ЦК України можна дійти висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Для з`ясування обставини прийняття неповнолітньою особою спадщини необхідно встановити факти, що:

• спадкоємець є дитиною спадкодавця;
• на час відкриття спадщини є неповнолітньою особою;
• неповнолітньою особою не подано заяви про відмову від прийняття спадщини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 25 березня 2020 року в рамках справи № 686/2696/18, провадження № 61-10218св19 (ЄДРСРУ № 88641511).

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства» .

Частиною 1 статті 242 ЦК України визначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

За змістом статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» , а також статті 177 СК України батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 183/4406/16 зроблено висновок, відповідно до якого частина четвертої статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України).

(!!!) Вказані норми закону не вимагають вчинення неповнолітньою особою або її представниками дій щодо прийняття спадщини, у зв`язку із чим правові підстави для визначення неповнолітнім додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відсутні.

ВИСНОВОК: Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

 

Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, як поважна причина пропуску строку»

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов