Способи судового захисту права на земельну ділянку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Способи здійснення захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки

27 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 130/2194/19, провадження № 61-3933св22 (ЄДРСРУ № 111804716) досліджував питання щодо способів здійснення захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

1) визнання прав;

2) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

3) визнання угоди недійсною;

4) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

5) відшкодування заподіяних збитків;

6) застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 297/1903/16-ц (провадження № 61-26296св18).

 

Матеріал по темі: «Витяг з техдокументації про НГО землі в автоматичному режимі (без перевірки даних)»

 

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Можливість передачі земель водного фонду у приватну власність

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавчі обмеження щодо  передання у приватну власність земель водного фонду

25 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/1593/18, провадження № 61-20197св21 (ЄДРСРУ № 111125397) досліджував питання щодо можливості передачі земель водного фонду у приватну власність.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до статті 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать, зокрема, морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

(!) Згідно з пунктом «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

(!!!) Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження   № 14-95цс18, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні і видимі природні ознаки таких земельних ділянок «особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов» (постанови Великої Палати Верховного Суду   від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, пункт, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19).

Окрім цього, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження  № 14-473цс18, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19).

Оскільки зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України є таким порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням права володіння, то негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19).

Тому позовна давність до вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду, зокрема шляхом скасування рішення  - не застосовується.

ВИСНОВОК: … «особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, якщо земельні ділянки належать до водного фонду, то набуття приватної власності на них є неможливим».

 

 

Матеріал по темі: «Контроль за використанням земельних ділянок рекреаційного призначення»

 

 

Теги: земля, водний фонд, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Контроль за використанням земельних ділянок рекреаційного призначення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Контроль за цільовим призначення та використанням земельних ділянок рекреаційного призначення відведених суб`єктам господарювання

24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/25350/21, адміністративне провадження № К/990/36339/22 (ЄДРСРУ № 111078200) досліджував питання щодо контролю за цільовим призначення та використанням земельних ділянок рекреаційного призначення відведених суб`єктам господарювання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За частинами першою та другою статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно частини першої статті 48 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивна споруда - нерухоме майно, призначене для занять фізичною культурою і спортом. Земельні ділянки, на яких розташовані спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

Відповідно до положень статі 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Згідно статті 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 Земельного кодексу України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Верховний суд звертає увагу, що у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 818/57/18 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 600/2150/21-а сформовано правовий висновок стосовно застосування вищезазначених норм матеріального права, відповідно до якого питання будівництва, обслуговування того чи іншого об`єкту нерухомого майна нерозривно пов`язаний з земельною ділянкою, на якій такий об`єкт розташований. Наявність того чи іншого об`єкта нерухомості повинен відповідати цільовому призначенні земельної ділянки та їй відповідати.

Також відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25 вересня 2015 року їх метою є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Всі держави повинні забезпечити здоровий спосіб життя та добробуту людей будь-якого віку (стаття 3 ЦСР «Міцне здоров`я і благополуччя»).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а відповідно до частин першої, четвертої статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

ВИСНОВОК: Оскільки Україна проголосила людину, її життя та здоров`я найвищою соціальною цінністю, то, відповідно, повинні бути забезпечені дієві механізми державних гарантій реалізації права на охорону здоров`я кожного, зокрема шляхом сприянню розвитку фізичної культури і спорту.

Тому, використання земельних ділянок, відведених під розміщення на них об`єктів розвитку фізичної культури і спорту, не за цільовим призначенням призведе до нівелювання вказаних конституційних гарантій Держави.

Законні вимоги органів контролю і нагляду за охороною земель, зокрема, щодо цільового призначення земельних ділянок, відведених суб`єктам господарювання під розміщення на них об`єктів розвитку фізичної культури і спорту, є способом забезпечення Державою закріплених у Конституції України гарантій стосовно людини, її життя і здоров`я, а тому підлягають обов`язковому і повному виконанню.

 

Матеріал по темі: «Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору про витребування земельної ділянки, яка перебуває в оренді у фермерського господарства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору про витребування земельної ділянки, яку надано у власність фізичній особі, але яка перебуває в оренді у фермерського господарства

28 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/390/22 (ЄДРСРУ № 110514979) досліджував питання щодо підсудності спору про витребування земельної ділянки, яку надано у власність фізичній особі, але яка перебуває в оренді у фермерського господарства.

За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

(!!!) Так, у разі задоволення позову прокурора та витребування у ФГ на користь держави в особі Ради земельної ділянки, фізична особа позбудеться на підставі судового рішення права власності на земельну ділянку.

Саме із цих підстав дана справа не належить до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК та має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 911/44/17 зазначена така позиція: «сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не могла бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків такої особи».

Належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №  359/3373/16-ц).

Вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права й обов`язки, безпосередньо стосується цієї особи, а тому відповідний спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц (пункт 50), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 36) і № 488/5027/14-ц (пункт 28), від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18 (пункт 4.15), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 30).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 51), постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 34).

Доводи прокурора про те, що власник може витребувати належне йому майно від останнього набувача, про те, що рішення суду про витребування спірної земельної ділянки у відповідача саме по собі є підставою для внесення до запису про державну реєстрацію позивачем права власності, для внесення такого запису не потрібно окремо скасовувати запис про реєстрацію такого права за відповідачем, а також про те, що витребування спірної земельної ділянки від її нинішнього власника (фізичної особи) не призведе до автоматичного припинення договору оренди, та не зобов`язує Орендаря повернути земельну ділянку її законному власнику, не приймаються судом до уваги, оскільки ці доводи не спростовують висновок суду про те, що за позовом, предметом якого є витребування земельної ділянки, особа, яка є зареєстрованим власником цієї ділянки, у будь-якому випадку має бути визначена відповідачем, що для фізичної особи, у господарському процесі є неможливим в силу приписів п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене Верховний Суд погоджується, що оскільки прокурор звернувся до господарського суду з позовом про витребування земельної ділянки, власником якої є фізична особа, то такий спір за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи (власника земельної ділянки).

 

Матеріал по темі: «Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану»

 

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Витяг з техдокументації про НГО землі в автоматичному режимі (без перевірки даних)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в автоматичному режимі (без перевірки даних)

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів належить до повноважень відповідної сільської, селищної, міської ради, а дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з такої технічної документації.

Отже, рішення відповідної ради є обов`язковим до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, в тому числі й орендарем.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 240/5579/18, від 08 лютого 2021 року у справі № 806/1488/16, від 13 липня 2022 року у справі № 240/4257/19.

Відповідно до статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Таким чином, кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю та цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Разом з цим, чинним законодавством передбачено можливість внесення змін до Державного земельного кадастру, зокрема щодо коду класифікації видів цільового призначення земельної ділянки чи інших значень, що впливають на нормативну грошову оцінку.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 823/902/17 вказала, що у правовідносинах, пов`язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.

У постанові від 24.11.2021 у справі № 817/1780/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що дії з формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можуть бути предметом судового оскарження, а підстави позову слугуватимуть висновку про належність обраного способу захисту прав.

Окрім цього, дії щодо формування даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зокрема щодо застосування рентоутворюючих коефіцієнтів, можуть бути предметом судового розгляду (07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/139/19, адміністративне провадження № К/9901/28105/19 (ЄДРСРУ № 107731844).

Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 у справі №820/1804/16 дійшов висновку, що спеціальним нормативним актом не було встановлено однозначного обов`язку використовувати лише програмне забезпечення для визначення відповідних коефіцієнтів. Таким чином, надаючи оскаржуваний витяг відповідач зобов`язаний був перевірити правомірність та обґрунтованість вказаних в ньому даних, які впливають на вартість грошової оцінки земельної ділянки. Формування витягу в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення в ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2022 № 160/12709/19.

ВИСНОВОК: Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення в ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/10494/19, адміністративне провадження № К/9901/47553/21, ЄДРСРУ № 107571307).

 

Матеріал по темі: «Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості сплати земельного податку та орендної плати за землю під час воєнного стану

В зв’язку із запровадження на території України Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов’язань.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120 від 15.03.2022 року передбачені особливості справляння податку під час дії воєнного стану.

Так, відповідно підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ передбачено що, тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Також вказаним Законом що тимчасово (2022-2023 р.) не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї) визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»  Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 376 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2020 р. № 371) міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, а також  головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій.

Серед основних завдань Міністерства є забезпечення формування та реалізація державної політики з питань тимчасово окупованих територій України та захисту прав населення, що на них проживає, кінцевою метою якої є їх реінтеграція в єдиний конституційний простір України, відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаного державного кордону України ( п.п. 1, 2 п. 3 Положення).

Мінреінтеграції в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Мінреінтеграції, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Накази Мінреінтеграції, видані в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (п. 9 Положення).

Так, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України  від 22.12.2022  № 309, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004, в рамках постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (преамбула наказу) «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

В свою чергу, ч. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 6 грудня 2022 р. № 1364 встановлює, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Отже з моменту прийняття Мінінтеграції наказу № 309 від 22.12.2022  можливим є застосування положень, передбачених підпунктами 69.14, 69.22 пункту 69  підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, оскільки останній прийнято на виконання постанови Кабінету Міністрів України зазначеної вище.

Зазначений Перелік не є фіксованим документом, а регулярно актуалізується, з урахуванням воєнної ситуації в країні.

До нього ретроспективно включені території, на яких велися бойові дії та які були тимчасово окуповані з 24 лютого 2022 року і на яких бойові дії або тимчасова окупація завершилися.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов’язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов’язковим виконанням таких обов’язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Разом з цим наказом Міністерства фінансів України від  29.07.2022  № 225 «Про затвердження Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та переліків документів на підтвердження» передбачено, що підставами неможливості виконання платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами податкових обов'язків (у тому числі обов'язків податкових агентів) є:

1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп'ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

2) неможливість використати чи вивезти документи, комп'ютерне та інше обладнання внаслідок ведення бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

3) використання чи вивезення документів, комп'ютерного або іншого обладнання, пов'язане з ризиком для життя чи здоров'я посадової особи платника податків або неможливе у зв'язку з встановленням уповноваженими органами державної влади відповідно до закону в умовах воєнного стану заборон та/або обмежень;

4) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового та їх знищення надалі внаслідок складання та реєстрації акцизних накладних, та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо (виключно в частині виконання визначених цим абзацом обов'язків);

5) відсутність у платника податків інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову та фінансову звітність, відсутність можливості у власника призначити таких посадових осіб за умови відсутності у такого платника податків об'єктів оподаткування, або показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, може бути пов'язана з такими обставинами:

посадова особа є одночасно одним із власників юридичної особи за умови, що відсутність такого співвласника (акціонера, учасника, засновника) унеможливлює прийняття рішення про призначення на постійній або тимчасовій основі іншої посадової особи;

юридична особа заснована на власності окремої фізичної особи, яка одночасно є єдиною посадовою особою такої юридичної особи.

6) перебування (податкова адреса платника податків та/або фактичне знаходження / знаходження виробничих потужностей тощо) на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії, який (які) знаходиться в оточенні (блокуванні) або тимчасово окупований збройними формуваннями Російської Федерації;

7) інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.

Отже, на виконання положення підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» та підпункту 129.9.7. пункту 129.9 статті 129 Податкового кодексу України вказує, що пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану.

ВИСНОВОК: Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», згідно з пунктом 1 якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, яким є Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

 

P.s. Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року» втратив чинність.

 

 

Матеріал по темі: «Автоматична пролонгація договорів оренди землі після введення воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов