Видача судом обмежувального припису відносно кривдника для упередження
повторюваності домашнього насильства
26 серпня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 202/267/21, провадження №
61-6916св21 (ЄДРСРУ № 99202632) досліджував питання щодо видачі обмежувального
припису стосовно кривдника для упередження повторюваності домашнього насильства.
Основним нормативно-правовим актом,
який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові
засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями
реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому
насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від
такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини
першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому
насильству» домашнє
насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного,
сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї
чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім
подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією
сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між
собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє
насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози
вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої
статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до
спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний
припис стосовно кривдника.
(!!!) Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового
обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є
заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування),
навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина
друга статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини першої статті 1
Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено,
що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку
захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила
домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26
Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про
видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису
приймається на підставі оцінки ризиків.
Частиною другою статті 26 Закону
України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що
обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового
обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
1) заборона перебувати в місці
спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні
майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною
власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою
дитиною;
4) заборона наближатися на визначену
відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць
частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх
осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у
місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб
спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні
переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби
зв`язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до частини четвертої статті
26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
обмежувальний припис видається
на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1
Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено,
що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного
вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків
його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої
статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути
зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального
припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті
350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд
ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм,
видача обмежувального
припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в
інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності
ризиків.
Так, у постановах Верховного Суду від
05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19
(провадження № 61-11564св19), від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) та від
17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц
(провадження № 61-17471св20, ЄДРСРУ № 95066994) зроблено висновок, що
«враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому
насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи
(на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну
та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та
забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків,
передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій
кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних
або кримінальних провадженнях».
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ
стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що
виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер,
закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому
реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює
його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає
право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в
загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків
втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі
загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v.
Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання
у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до
Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи
переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також,
чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності
повинно мати нормативну основу
у національному законодавстві, яке є
доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування -
передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право
власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо
визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за
користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення
сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть
якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде
розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде
встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим
втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою,
досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її
досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до
Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде
дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані
всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої
статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути
протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може
бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках
і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави
для висновку, що тимчасове
обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої
особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є
легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При
вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених
обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього
насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи
враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Аналогічна правова позиція викладена в
постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року у справі № 522/19426/20-ц, провадження № 61-3094св21
(ЄДРСРУ № 96822439) та від 07 липня 2021 року у справі №
185/9753/19, провадження № 61-4504св21 (ЄДРСРУ № 98298958).
Суди під час вирішення заяви про видачу
обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у
справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а
також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі
безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність
підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам
домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у
майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
ВИСНОВОК: Обмежувальний припис використовується
як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією
із характеристик якого є повторюваність.
Матеріал по темі та зразки заяв: «Видача обмежувального припису особі, яка постраждала від домашнього насильства»
