Адвокат Морозов (судовий захист)
Форми правочинів («письмова» чи «нотаріальна») кредитного договору, договорів
застави, іпотеки для вчинення виконавчого напису нотаріуса
Одним із істотних питань у справі №911/3400/24 є те, чи зобов`язаний стягувач, звертаючись до
нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що передбачає звернення стягнення на
заставлене майно, надати нотаріусу, у тому числі, нотаріально посвідчений
кредитний договір, та чи відсутність саме нотаріально посвідченого кредитного
договору є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії - виконавчого
напису, що передбачає звернення стягнення на заставлене майно, а у випадку її
вчинення, - для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (у
зв`язку з порушенням нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису). Фактично
це питання пов`язане з наступним питанням: чи взагалі можна застосовувати такий
інструмент, як виконавчий напис, який чіткий і передбачений Законом України
«Про нотаріат», Цивільним кодексом України, за договорами, що забезпечують
належне виконання [і є нотаріально посвідченими (наприклад, застава, іпотека)]
за кредитними договорами, які, у свою чергу, мають просту письмову форму без
нотаріального посвідчення. При цьому, якщо виконавчий напис передбачає
звернення стягнення на заставлене майно, а не на заборгованість (гроші) за
основним договором.
У пункті 1 «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими
договорами» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться
у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172,
наведений перелік нотаріально посвідчених договорів, що передбачають: (1)
сплату грошових сум, (2) передачу або повернення майна, а також (3) право
звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом
1-1 цього переліку).
Згідно з вказаним переліком для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та
встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
Граматичний виклад норми у конструкції пункту 1 «Стягнення заборгованості
за нотаріально посвідченими договорами» названого Переліку дає можливість
висновувати, що вона передбачає нотаріальне посвідчення договорів, які
передбачають:
(1) сплату грошових сум;
(2) передачу або повернення майна:
(3) право звернення стягнення на заставлене майно.
Отже, йдеться фактично про наявність нотаріально посвідчених договорів,
якими чітко передбачено: (1) сплату грошових сум, (2) передачу або повернення
майна, а також (3) право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку,
передбаченого пунктом 1-1 цього переліку). На думку колегії суддів, саме у нотаріально посвідченому договорі
має бути умова про можливість звернення стягнення на заставлене майно.
Верховний суд вважає, що для вчинення виконавчого напису, що передбачає
звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу необхідно надати оригінал
нотаріально посвідченого договору застави, на якому і вчиняється виконавчий
напис, а також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника
та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Водночас законодавчі норми
не містять вимоги про надання документів, що підтверджують безспірність
заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання в оригіналі
та, що ці документи мають бути нотаріально посвідчені (у тому числі, документ,
що встановлює основне зобов`язання).
Такий висновок узгоджується із сформованою нотаріальною практикою, так у
справі №916/3006/17 (провадження
№12-42звг25) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає
виконанню, за обставинами убачається, що кредитний договір не був
нотаріально посвідчений, а виконавчий напис здійснено на договорі іпотеки.
Указаний висновок ураховує як саму суть виконавчого напису, як інструменту,
так і вимоги Цивільного кодексу України щодо форми правочинів, зокрема,
кредитного договору, договорів застави, іпотеки тощо.
В аспекті подібності правовідносин, з огляду на критерії подібності, які
викладені у пунктах 25, 26, 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від
12.10.2021 у справі №233/2021/19,
Суд зазначає про подібність справ №911/3400/24 та №758/3725/21, ураховуючи зміст спірних
правовідносин (наявність, окрім договору, що встановлює основне зобов`язання,
договору застави та вчинення виконавчого напису, що передбачає звернення
стягнення на заставлене майно на підставі договору застави, а не виконавчого
напису про стягнення заборгованості за основним договором, зокрема, кредитним
договором), специфіку нормативно-правового регулювання спірних правовідносин
(Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій, Перелік
документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку
на підставі виконавчих написів нотаріусів), тобто за змістовим критерієм, а
також висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного
суду (який за своїм викладенням має характер універсального) про те, що для
звернення стягнення на заставне майно боржника нотаріус вчиняє виконавчий напис
саме на документі, що встановлює заборгованість останнього, а не на правочині
про забезпечення виконання зобов`язань, зокрема, договорі застави рухомого
майна; відсутність нотаріально посвідченого кредитного договору є підставою для
визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у
зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання
стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Водночас безпосередньо суб`єктний склад у кожній зі справ (фізична чи
юридична особа на боці боржника) не мають правового значення для вирішення
питання про подібність правовідносин у цих справ, з огляду на вище викладені
критерії.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною та
достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає
виконанню, а, отже, установлення такого порушення має чітко узгоджуватися із
законодавчими приписами; формування сталої і послівної судової практики з цього
питання впливає на значну кількість осіб, інтересів яких стосується або може
стосуватися вирішення цього питання.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц, від 15
квітня 2020 року у справі №
158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18, від 08 серпня 2022 року у справі № 752/16820/19, від 19
жовтня 2022 року у справі №
278/2416/21, від 28 червня 2023 року у справі №758/3725/21 неодноразово
нагадував судам, що встановлення під час вирішення спору про визнання
виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тієї обставини,
що укладений між банком та позичальником
кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не
був посвідчений нотаріально, вказує на наявність підстав для визнання
виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з
недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем
документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Ураховуючи наведені вище міркування, з огляду на суспільний аспект:
дієвість та ефективність інституту виконавчого напису у кредитних
правовідносинах, які забезпечені заставою, іпотекою, Верховний суд вважає, що існують підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного
цивільного суду від 28.06.2023 у справі №758/3725/21.
Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного
Суду.
Матеріал по темі: «Виконавчий напис на нотаріально непосвідченомудоговорі поза Законом»
виконавче провадження,
Верховний суд, виконавчий напис, кредитний договір, нотаріус, нотаріально
непосвідчений, арешт майна, оскарження рішення нотаріуса, держреєстратор,
судове рішення, примусове виконання, судова практика
