Адвокат Морозов (судовий захист)
Застосування положень ст. 1212 ЦК України у разі
стягнення безпідставно набутих коштів при попередньому встановленні нікчемності
договору оренди нерухомого майна
08 грудня 2021
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи №
759/9443/17, провадження № 61-11386св20 (ЄДРСРУ № 101913114) досліджував
питання щодо: (а) чи підлягає договір оренди нежитлового приміщення, який вчинений на 10 років, нотаріальному
посвідченню; (б) чи підлягають стягнення грошові кошти з відповідача за
користування нежитловим приміщенням.
Щодо нотаріального посвідчення договору нежитлового
приміщення
Нікчемність
правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона
існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися,
зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну
від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює
чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо
недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин
нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом
захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків
недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає
його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині
судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права,
підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У разі
недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий
договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Договір найму
будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у
письмовій формі (частина перша статті 793 ЦК України в редакції, чинній станом
на 22 травня 2014 року).
Договір найму
будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки
і більше підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 793 ЦК
України в редакції, чинній станом на 22 травня 2014 року).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
1. нежитлове приміщення в розмінні статті 793 ЦК України
(в редакції, чинній станом на 22 травня 2014 року) є окремою частиною будівлі;
2. договір найму нежитлового приміщення на три роки і
більше підлягає нотаріальному посвідченню;
3. у випадку відсутності нотаріального посвідчення договору найму нежитлового
приміщення, укладеного на три роки і більше, такий договір є нікчемним.
У постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27
травня 2020 року у справі №
911/1443/19 зроблено висновок, що «найм будівлі або іншої капітальної
споруди врегульовано положеннями статей 793-797 ЦК України. Змістом зазначених
статей ЦК України передбачено найм як будівлі або іншої капітальної споруди, так
і їх окремої частини. […] майно, яке є об`єктом оренди за спірним
договором, не належить до майна, яке згідно зазначеної норми права не може бути
об`єктом оренди за вказаним договором. Кожна з частин приміщення, що передані
за договором в оренду , мають схеми розташування, які є додатками до договору з
виокремленням площ стосовно кожного об`єкта, тобто, кожен об`єкт за договором
має індивідуальні ознаки та є окремою частиною будівлі, що відповідає нормам
статей 793-797 ЦК України».
У постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10
жовтня 2018 року у справі №
910/21570/17 зазначено, що «судом встановлено, що 01 березня 2011 року
між орендодавцем і орендарем було
укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами якого позивач передав, а
відповідач прийняв у користування нерухоме майно. […] Апеляційним судом було
встановлено, що при укладенні договору оренди, строком на 19 років, сторонами
не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та державної
реєстрації та, що такій договір є
нікчемним».
У постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 660/1050/15-ц (провадження № 61-24325св18)
вказано, що «заочним рішенням суду визнано недійсним договір оренди нежитлового
приміщення, укладений щодо користування нежитловим приміщенням […] Судом
установлено, що оспорюваний договір оренди нежитлового приміщення був
укладений сторонами у простій письмовій формі строком на п`ять років. Отже,
відповідно до вимог статті 793 ЦК України цей
договір підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання
сторонами правочину вимоги щодо його нотаріального посвідчення дає підстави
вважати цей договір згідно з положеннями статті 220 ЦК України нікчемним».
ВИСНОВОК № 1: За таких
обставин, неправильним є висновок
судів про стягнення заборгованості на підставі нікчемного договору оренди.
Щодо стягнення грошових коштів з відповідача за користування нежитловим приміщенням
Не вважаються
зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому
первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального
права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в
позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У
зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник
судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті
норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює
правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме
такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є
відповідні правовідносини.
Загальними
засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність
та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як
статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що
загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й
інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного
законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема,
проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами
прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться
в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має
право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого
особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті
15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для
застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права
(інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом
яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем
способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту
має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та
забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може
захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором
або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої
статті 16 ЦК України).
Здійснюючи
правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та
інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений
законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають
ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права,
свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб
захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК
України).
Тлумачення
вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який
передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного
порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не
визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в
позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не
суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений
обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом
або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є
спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного
права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний
позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є
неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих
правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак,
якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором,
проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не
визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес
позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У пункті
VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського
приватного права вказано, що збагачення
є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має
право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого
юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і
без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
У статті
VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту
збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення
доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів
виконаної роботи; c) користування чужим майном.
У постанові
Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22
жовтня 2020 року у справі №
910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить,
що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як
особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові
права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті
VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft
Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European
Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у
випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги
або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення
статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення,
свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна
віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе
виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу
покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі,
що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових
підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі
враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння
норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження
майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб
відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від
виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його
страхувальником».
Особа, яка
набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без
достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути
потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава,
на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК
України).
Тлумачення
статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого
майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься
користування чужим майном (майном потерпілого). (!!!) Причому потерпілий, якому
належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача
повернення такого збагачення.
У справі, що
переглядається: позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача коштів за
користування нежитловим приміщенням. Відповідач факт користування вказаним
приміщенням не заперечував, як і узгоджений сторонами розмір плати за таке
користування, посилаючись лише нікчемність договору оренди; суди не врахували,
що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності,
відноситься користування чужим майном (майном потерпілого).
Положення глави
83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або
збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших
осіб чи наслідком події, положення цієї глави застосовуються також до вимог
про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна
власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із
сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно
або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно
висновку, якого дійшла колегія суддів Верховного суду у постанові від
22.10.2020 прийнятій за результатами розгляду справи №910/18279/19, аналіз змісту статті 1212 ЦК
України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим
майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також
майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Отже,
тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно
набутого майна набувача відноситься користування чужим майном (майном
потерпілого). Причому потерпілий, якому
належить майно, яким користувався набувач, має право вимагати від набувача
повернення такого збагачення.
ВИСНОВОК № 2: «Орендар» за
нікчемним договором зобов`язаний сплатити «орендодавцю» кошти за використання
належного останньому нерухомого майна за період його користування на підставі
ст. 1212 ЦК України.
Матеріал по темі: «Обов’язковість нотаріального
посвідчення і держреєстрації договорів оренди нерухомого майна»
Теги: оренда, аренда,
нерухомість, оренда нерухомого майна, нотаріальне посвідчення договору,
держреєстрація, пролонгація, додаткова угода, невизначено майно, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
