Адвокат Млорозов (судовий захист)
Верховний суд: стягнення з колишнього курсанта, який
достроково звільнився зі служби, витрат на його навчання та утримання
11 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 620/7009/23,
адміністративне провадження № К/990/9355/24 (ЄДРСРУ №126550807) досліджував
питання щодо стягнення з колишнього курсанта, який достроково звільнився зі
служби за власним бажанням витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому
навчальному закладі.
Виключно у питанні необхідності включення грошового
забезпечення у розмір цих витрат, які належить відповідачеві відшкодувати на
користь Академії, полягає відмінність висновків судів у межах цієї справи, та
відповідно сум грошових коштів, присуджених до відшкодування Академії.
Відмовляючи у включенні до розміру витрат, пов`язаних
з її утриманням в Академії, грошового забезпечення, суд виходив з того, що
грошове забезпечення відповідача здійснювалось на підставі «Порядку виплати
грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і
начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України»,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року
№925/5, пунктом 4 якого розділу І якого передбачено, що грошове забезпечення
виплачується особам рядового і начальницького складу, які навчаються у
навчальних закладах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Тож, суд констатував, що оскільки навчання курсанта є
державною службою особливого характеру і не виключає виконання під час навчання
завдань служби, грошове забезпечення особи рядового і начальницького складу
Державної кримінально-виконавчої служби України не відноситься до витрат,
пов`язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, а є видатками у сфері
соціального забезпечення особи рядового і начальницького складу Державної
кримінально-виконавчої служби України, виплаченими за період служби.
Отже, на переконання апеляційного суду, підстави для
стягнення з колишнього курсанта витрат на виплату грошового забезпечення
відсутні, оскільки суми грошового забезпечення не визначені законодавством
такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням у вищому навчальному
закладі.
Насамкінець апеляційний суд покликався на пункт 1
частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, наполягаючи, що не
підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що
прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові
суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена
фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з
її боку і недобросовісності з боку набувача.
Одночасно, у постановах Верховного Суду щодо
неврахування яких апеляційним судом зауважує скаржник, позивачами були особи,
грошове забезпечення яких регулювалось приписами «Порядку та умов виплати
грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих
навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», затверджених наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року №260, відповідно
до якого, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на
штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними
умовами навчання.
Вказаний підзаконний акт містить аналогічні положення
як і Порядок №925/5 щодо підстав виплати грошового забезпечення курсанту, а
саме: наказ ВНЗ про зарахування на навчання.
Аналізуючи положення однорідного підзаконного акта в
аспекті компенсації витрат на навчання курсанта, який достроково звільнився зі
служби, Верховний Суд констатував, що оскільки саме в кошторисі вищого
навчального закладу передбачаються кошти на виплату грошового забезпечення
таких курсантів, то вказане грошове забезпечення належить до категорії витрат
на навчання таких курсантів.
Тож, Верховний Суд у вказаних справах констатував, що
грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії
витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.
(!!!) У вказаних
постановах Верховний Суд також зауважив, що на спірні правовідносини не
поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу
України.
Отже, Верховний Суд вважає, що хоча питання грошового
забезпечення курсантів, які проходять навчання у Академії Державної
пенітенціарної служби, яка є ВНЗ Міністерства юстиції України, регулюється
Порядком №925/5, на відміну від ВНЗ Міністерства внутрішніх справ, стосовно
яких вирішувалась Верховним Судом питання включення до витарт, пов`язаних із
навчанням сум грошового забезпечення, указані правовідносии є однорідними, адже
підстави їх виникнення, порядок укладення відповідних контрактів, а також умови
проходження служби курсантів, є аналогічними.
Щодо обв`язку особи відшкодувати вартість навчання у
разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд
з прав людини (далі - «ЄСПЛ») висловлювався у низці справ.
Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 4
червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може
правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він
взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних
переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть
на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають
соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання
диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні
певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів
зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є
невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів
офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів
належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання
офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб,
виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і
встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років
навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до
завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат,
понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають
цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням,
отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити,
не становить порушення принципу пропорційності.
У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12
січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав
клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії
зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як
компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду.
Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну
освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять
днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів.
Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових
лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку,
відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим
з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними
студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії,
усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг,
якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання
служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом
визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій
меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за
допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту,
відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною
медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби
не порушує принцип пропорційності.
В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти
Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява №51743/17) суд постановив, що
обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до
закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат
на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони
користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка
зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного
навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона
зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення
навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього
періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали
медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися
приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти
років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу
«Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в цьому
випадку.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано,
що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання,
харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження
військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає,
що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального
закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до
Конвенції.
Тож ураховуючи норми національного законодавства та
усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що
обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після
завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її
права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової
праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою
«покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову
працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне
укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює
принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту
тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої
можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ
застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було
накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може
встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти,
витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за
невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право
власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не
становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі
суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості
навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість
проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої
державою стипендії особі, яка навчається.
Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та
гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються
організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або
рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень
цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити
дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні
обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його
сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути
передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує
усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної
категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які
навчаються у вищих навчальних закладах із спеціальними умовами, за рахунок
державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов
договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до
дискримінації.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у
постановах від 13 січня 2023 року у справі №440/2692/20, від 15 червня 2023 року у справі №520/6532/2020.
ВИСНОВОК: Грошове забезпечення курсантів, входить до
витрат, пов’язаних із навчанням у ВНЗ і має бути відшкодовано особою, яка
достроково розірвала контракт, звільнившись зі служби за власним бажанням.
Матеріал по темі: «Юрисдикція спорів щодо стягнення витрат на
навчання курсантів МВС України»
Теги:
освіта, студенти, курсанти, відшкодування витрат на навчання, державне
замовлення, стягнення витрат, курсанти МВС, обов’язкове відпрацювання,
стягнення вартості навчання, контракт, судова практика, судовий захист, Адвокат
Морозов
