Адвокат Морозов (судовий захист)
Позови про захист
честі, гідності та ділової репутації: проблеми розмежування між інформацією
фактичного характеру й оціночними судженнями. Презумпція невинуватості.
29.11.2017 р. у справі № 6-639цс17 Верховний
суд України досліджував питання щодо неоднакового застосування статті 62
Конституції України, статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про
інформацію» у позовах про захист честі, гідності та ділової репутації в частині
розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й
оціночними судженнями.
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України вказала, що відповідно до частини четвертої статті 32
Конституції України кожному гарантується судовий захист
права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та
права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування
матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням
та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті
34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право
включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати
інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від
кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і
відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або
санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві,
зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов’язаний
неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на
права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами,
які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова
репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до
його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та
честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на
недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду
з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід
розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної
біопсихосоціальної істоти. З честю пов’язується позитивна соціальна оцінка
особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки)
загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної
особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних
якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств,
фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється
оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку
здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право
пред’явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної
інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності
або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не
існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають
дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок
поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право
на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277
ЦК України).
ВАЖЛИВО: Вирішуючи
питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати
характер такої інформації та з’ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи
оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про
інформацію» оціночними
судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять
фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути
витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на
характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій,
сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх
правдивості.
(!!!) Таким чином,
відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні
судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як
вираження суб’єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх
відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і
спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з
прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46
рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України
спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила
інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же
спосіб, у який вона була поширена.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд,
розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової
репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що
містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про
право на недоторканність особистого життя (далі – Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які
обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також
усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики,
економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні
діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну
владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях,
вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на
публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському
контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у
засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують
свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого
захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв’язку із
цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є
значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче
відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це
усвідомлювати.
ВАЖЛИВО: Проте,
ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації
публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів
права, зокрема презумпції невинуватості.
Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого
обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим
доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У частинах першій та другій статті 62 Конституції України
закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути
піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто
не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію
невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо
особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її
вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть
за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що
суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує
заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід
визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було
зроблено ( пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук
проти України» (заява № 8599/02); пункт 48
рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява №
36650/03)).
Окрім цього необхідно враховувати що межа допустимої критики щодо
політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої
пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого
висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.» Наведено також
визначення публічної особи, зроблено посилання на міжнародні документи, що
регулюють дане питання (Декларація про свободу політичних дебатів у засобах
масової інформації від 12 лютого 2004 року, Комітет Міністрів Ради Європи;
Резолюція 1165 (1998).
Прецедентна судова практика ЄСПЛ, зокрема у рішенні від
21.02.2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини»,
вказує що, навіть, припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані
провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При
цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз»
само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може
слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації
як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
Більше того позиція ВССУ у справі №569/568/15-ц від
15.03.2017 року передбачає, що позов про захист честі, гідності та ділової
репутації може бути не задоволений з огляду на те, що дії і твердження
відповідача мали характер оціночних суджень і вчинялись стосовно публічної
особи.
ВИСНОВОК: Отже,
вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні
визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним
твердженням, чи оціночним судженням.
У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між
інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними
судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню.
Теги: захист честі, гідності, ділової репутації, інформація
фактичного характеру, оціночні судження, докази, позов про захист ділової
репутації, публічні особи, презумпція невинуватості, судова практика, Адвокат
Морозов
