Відшкодування вартості необхідної для проведення митного контролю на залізниці

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВС: здійснення митного огляду залізничних вагонів є митними формальностями, а отже вартість вантажно-розвантажувальних робіт на митниці несе замовник.

16 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  914/1791/17 (ЄДРСРУ № 75921791) досліджував питання щодо вартості проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів.

Враховуючи те, що затримка вагонів відбулась у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення МК України.

Відповідно до частини першої статті 4 цього Кодексу митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому митні формальності - це сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 318 МК України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до статті 336 МК України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

ВАЖЛИВО: Згідно з частиною другою статті 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Оскільки дії щодо здійснення митного огляду є митними формальностями, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги статті 218 МК України (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 зі справи № 911/4080/16, від 02.05.2018 зі справи № 927/526/17, від 17.05.2018 зі справи №  911/1560/17 та від 24.07.2018 зі справи № 907/382/17).

ВИСНОВОК: Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту положень статей 28, 31, 32 УМВС, статей 218, 338 МК України, статей 119, 121 Статуту, вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) або уповноваженими ними особами незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 зі справи № 911/4079/16 та від 03.04.2018 зі справи №  911/4080/16).

Теги: митниця, митне оформлення товару, переміщення товару, митний контроль, залізниця, залізничні перевезення, оскарження рішень, судова практика, Адвокат Морозов

Обчислення перебігу строку позовної давності у спорах з залізницею

Адвокат Морозов (судовий захист)

Початку перебігу та правила обчислення строку позовної давності у спорах із залізницею.

18.10.2017 р. в контексті справи № 3-902гс17 Верховний суд України досліджував питання щодо початку перебігу та правил обчислення строку позовної давності у спорах із залізницею.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, зокрема з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (правова позиція Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі №17/160).

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. 

Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), а частиною першою статті 258 ЦК передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак частиною другою статті 9 ЦК встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

ВАЖЛИВО: Так, згідно з частиною п’ятою статті 315 ГК для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Пунктом «а» статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу – для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Проте частиною четвертою статті 315 ГК України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Тобто стаття 315 ГК України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

ГК України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-IV і набув чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов’язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було. (Постанова Верховного суду України від 19 квітня 2012 року у справі № 3-22гс12).

Разом із цим за змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень – після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках – з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Тобто наведені норми ГК і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, зокрема з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі № 17/160).

ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову, а не з дня підписання відповідачем накопичувальних карток із зауваженнями.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 904/7033/16 (№ 3-658гс17).

P.s. Залізниця, як перевізник, несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу (рішення ВСУ у справі № 3-1106гс16, що розглядалася 16.11.2016 р.).

Теги: позовна давність, статут залізниці, срок исковой давности, перевозчик, перевізник, залізниця, вимоги до залізниці, збереження вантажу, втрата вантажу, Статуту залізниць України, судова практика, Адвокат Морозов