Обчислення перебігу строку позовної давності у спорах з залізницею

Адвокат Морозов (судовий захист)

Початку перебігу та правила обчислення строку позовної давності у спорах із залізницею.

18.10.2017 р. в контексті справи № 3-902гс17 Верховний суд України досліджував питання щодо початку перебігу та правил обчислення строку позовної давності у спорах із залізницею.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, зокрема з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (правова позиція Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі №17/160).

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. 

Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), а частиною першою статті 258 ЦК передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак частиною другою статті 9 ЦК встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

ВАЖЛИВО: Так, згідно з частиною п’ятою статті 315 ГК для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Пунктом «а» статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу – для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Проте частиною четвертою статті 315 ГК України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Тобто стаття 315 ГК України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

ГК України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-IV і набув чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов’язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було. (Постанова Верховного суду України від 19 квітня 2012 року у справі № 3-22гс12).

Разом із цим за змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень – після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках – з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Тобто наведені норми ГК і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, зокрема з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі № 17/160).

ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову, а не з дня підписання відповідачем накопичувальних карток із зауваженнями.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 904/7033/16 (№ 3-658гс17).

P.s. Залізниця, як перевізник, несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу (рішення ВСУ у справі № 3-1106гс16, що розглядалася 16.11.2016 р.).

Теги: позовна давність, статут залізниці, срок исковой давности, перевозчик, перевізник, залізниця, вимоги до залізниці, збереження вантажу, втрата вантажу, Статуту залізниць України, судова практика, Адвокат Морозов

Верховний суд: відповідальність залізниці за втрату вантажу

Адвокат Морозов (судебная защита)

Залізниця, як перевізник, несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Предметом спору у справі № 3-1106гс16, що розглядалася 16.11.2016 р. Верховним судом України, є вимога ТОВ про стягнення з Залізниці суми, яку позивач обґрунтовує як збитки, завдані втратою вантажу за договором .

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;  неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України, відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 909 ЦК, статті 307 ГК за договором перевезення вантажу залізниця зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу.

Статтею 908 ЦК, яка кореспондується зі статтею 307 ГК, і статтею 920 ЦК встановлено, що загальні умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами.

ВАЖЛИВО: Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами.

Таким чином, права та обов’язки сторін виникають як з умов укладеного сторонами договору, так і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у певних випадках.

Згідно зі статтею 314 ГК перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

ВАЖЛИВО: Таким чином, саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме:

1) протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

2) наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди);

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою;

4) вини боржника.

Статтею 924 ЦК встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Підприємства транспорту  відповідають  за  втрату,   нестачу, псування  і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача,  псування або пошкодження сталися не з їх вини (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про транспорт»).

За змістом статті 110 Статуту  залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу.

ВАЖЛИВО: Відповідно до вимог ст.117 Статуту залізниць України відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки.

Разом з тим, у статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 113 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

Виходячи зі змісту статті 909 ЦК, статті 307 ГК і статті 6 Статуту, залізнична накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу. У випадку, коли у залізничній накладній зазначено залізницю призначення вантажу, ця залізниця є учасником договору перевезення вантажу і, відповідно, є перевізником.

Статтею 131 Статуту передбачено, що претензії, які виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.

Треба також вказати, що відповідно до ч. 1 п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 р. N 01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» права звернення  до  залізниці  з  претензією  або  і  з позовом,  з  підстав,  що  випливають із Статуту залізниць України   або  договору  перевезення  вантажу,   то пункт  130 Статуту  залізниць  України  таке  право надає сторонам у договорі перевезення   -   вантажовідправнику   або   вантажоодержувачу   у відповідних випадках, передбачених Статутом. Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не  має  права  від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.

Позовні вимоги до залізниці  з  приводу  втрати,  нестачі, порчі   або   псування  вантажу  під  час  перевезення  не  можуть підтверджуватись належним        чином засвідченими копіями накладної, квитанції  про  приймання  вантажу,  багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту,  оскільки оригінали цих документів є правовстановлюючими, розглядати такі позови по їх копіях, навіть належним  чином  завірених,   є   порушенням   вимог   статті   34 Господарського процесуального кодексу України (п. 7 Оглядового листа).

ВАЖЛИВО: П. 12 Оглядового листа ВГСУ передбачає, що додаткові збитки,  інфляційні втрати,  3%  річних тощо не підлягають стягненню з залізниці у разі втрати,  нестачі, псування або пошкодження вантажу з вини залізниці.  Залізниця за договором перевезення несе обмежену  матеріальну відповідальність  і  відшкодовує фактичні збитки,  що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у  розмірі  дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю у  розмірі  оголошеної  вартості,  а  якщо  залізниця  доведе,  що оголошена вартість перевищує дійсну - у розмірах дійсної вартості; за  псування  і  пошкодження  - у розмірах тієї суми,  на яку було знижено його вартість. 

ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний суд України вказав, що згідно з наведеними нормами ЦК і ГК відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу регулюється Статутом залізниці, норми якого є спеціальними у сфері залізничних перевезень і не суперечать положенням Цивільного та Господарського кодексу України.

Залізниця, як перевізник, несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Теги: відповідальність залізниці за договором перевезення вантажу, втрата вантажу, збитки, відшкодування шкоди, перевізник, транспорт, залізниця, договір перевезення вантажу, накладна, судовий захист, Адвокат Морозов