Право на отримання дивідендів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок,  строки та право на отримання дивідендів…стягнення заборгованості.

04 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10585/18 (ЄДРСРУ № 84039578) досліджував питання щодо порядку строків та права на отримання дивідендів.

З першу необхідно вказати, що а приписами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів), пропорційне частці кожного з учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початку строку виплати дивідендів.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів.

Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

ВАЖЛИВО: Отже, по-перше: у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами; і по -друге: будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей (в даному випадку дивідендів), є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України (3 % річних та інфляційні втрати).

Правова позиція висловлена 17 січня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11316/17 (ЄДРСРУ № 71659611).

Матеріал по темі: «Наслідки несплати затверджених дивідендів: майнова відповідальність»

Відповідно до частини 1 статті 20, пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права, зокрема, на отримання дивідендів.

При цьому, відповідно до частини 7 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" надання будь-яких гарантій щодо отримання доходу (дивідендів) за простими акціями забороняється.

В той же час згідно з частинами 2 та 3 статті 30 цього Закону виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Відповідно до абз. 2 частини 3 статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства", що визначає сферу дії Закону, управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Особливості управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, визначені у Закону України "Про управління об`єктами державної власності", у якому, також передбачено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів (абз. 4 частині 5 статті 11).

Відповідно до пункту 9 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 N 702, суб`єкти управління корпоративними правами держави забезпечують відповідно до затверджених базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, реалізацію дивідендної політики держави шляхом здійснення заходів щодо прийняття в межах корпоративних прав держави рішень про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими організаціями згідно з їх установчими документами та законодавством.

(!!!) Отже, обов`язок товариства сплатити на користь власника простих акцій дивіденди, в тому числі у випадках, якщо акціонером є держава, пов`язується лише з    фактом прийняття загальними зборами рішення про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими організаціями. Без прийняття такого рішення, що є виключною компетенцією загальних зборів акціонерного товариства, виплата дивідендів не здійснюється.

Водночас, відповідно до абз. 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлені правові наслідки неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним. Зокрема, у такому випадку сплачується до державного бюджету частина чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. N 139 затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2017 році (далі - базовий норматив) господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств (далі - суб`єкти господарювання), у розмірі 75 відсотків.

З аналізу названих норм випливає, що законодавство встановлює особливості регулювання розподілу чистого прибутку, порядку та строків виплати дивідендів господарськими товариствами, у статутному фонді яких є корпоративні права держави. Такі товариства в силу закону у разі неприйняття рішення про виплату дивідендів за підсумками календарного року повинні спрямувати частину чистого прибутку у розмірі базових нормативів, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поняття "дивіденди", що вживається у абз. 6 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності",  що вживається у абз. 8, очевидно схожі за своїм змістом. Відповідно до законодавчого терміну "дивіденди" і є частиною чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу (стаття 30 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас, такі поняття не слід ототожнювати, оскільки обов`язкова сплата частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі базових нормативів, установленому Кабінетом Міністрів України, є прямим наслідком неприйняття рішення про виплату дивідендів.

Відповідно до вимог чинного законодавства здійснення обов`язкової виплати частини чистого прибутку до державного бюджету не породжує автоматичного обов`язку здійснювати виплату дивідендів за відсутності відповідного рішення загальних зборів акціонерів.

ВИСНОВОК: 1) Обов`язок товариства сплатити на користь власника простих акцій дивіденди пов`язується лише з  фактом прийняття загальними зборами рішення про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими організаціями; 2) порушенням права акціонера на отримання частини прибутку товариства є виплата дивідендів лише одному або частині акціонерів.

Теги: дивіденди, власник корпоративних прав, прості акції, емітент, виплата дивідендів, 3 % річних,  інфляційні втрати, майнова відповідальність, наслідки невиплати, порушення прав акціонера, стягнення заборгованості, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки несплати затверджених дивідендів: майнова відповідальність

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки несплати дивідендів власнику корпоративних прав, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами емітента. Майнова та цивільно – правова відповідальність.

17 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №  910/11316/17 (ЄДРСРУ 71659611) про стягнення заборгованості за дивідендами.

Позиція касатора, серед іншого,  зводилась до того, що спірні правовідносини не є грошовими, а тому до останнього не може бути застосована відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак суд вказав, що за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання щодо сплати коштів.

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

ВАЖЛИВО: Cтаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книга 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

В силу ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.

(!!!) Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Таким чином, правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів, зобов'язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому суди правомірно застосували до цих правовідносин положення ст. 625 ЦК України.

Також, господарськими судами не було порушено вимог ст. 176 ГК України, адже вказана стаття розкриває зміст організаційно-господарських відносин і визначає їх, як господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень. Цим відносинам характерна управлінсько-господарська (організаційна) дія і такі відносини не повинні мати майнового характеру, однак відносини, які виникли між сторонами щодо виплати товариством позивачу дивідендів мають майновий характер і є грошовими.

ВАЖЛИВО: Відносини між товариством і його учасниками (акціонерами) щодо виконання ними своїх обов'язків врегульовані насамперед ЦК України, ГК України, Законами України "Про господарські товариства", «Про акціонерні товариства" і внутрішніми (корпоративними) локальними нормами статутів конкретних товариств. Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб'єктів певної правової поведінки.

За приписами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів), пропорційне частці кожного з учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початку строку виплати дивідендів.

Статтею 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів.

Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

(!!!) Отже, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені.  Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Також ВС погодився з висновками господарських судів про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за спірний період з таких підстав.

Необхідно вказати, що у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 по справі №6-113цс14 зазначено, що будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, зважаючи на юридичну природу таких правовідносин сторін, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України і суди правомірно стягнули з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічне твердження міститься у пункті 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25.02.2016 № 4 де зазначено, що невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов'язання, у зв'язку з яким настають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене можемо зробити наступні висновки:

1.  Грошове зобов’язання може виникати й з факту прийняття загальними зборами емітента рішення про виплату дивідендів;

2.  Відносини щодо виплати товариством (емітентом корпоративних прав) власнику корпоративних прав дивідендів мають майновий характер і є грошовими;

3.  Невиплата товариством таких дивідендів власнику корпоративних прав прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном;

4.     На юридичну природу таких правовідносин поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з емітента на користь власника корпоративних прав 3 % річних та інфляційних втрат.

Теги: дивіденди, власник корпоративних прав, емітент, виплата дивідендів, 3 % річних,  інфляційні втрати, майнова відповідальність, наслідки невиплати, цивільно-правова, стягнення заборгованості, судова практика, Адвокат Морозов