Адвокат Морозов (судовий захист)
Найчастішою проблемою у відносинах з митним органом є
твердження останнього щодо ненадання декларантом всіх належних документів, які
підтверджують заявлену митну вартість товарів відповідно вимог Митного кодексу
України, у зв'язку з чим, контролюючим органом застосовується другорядний
резервний метод обчислення митних платежів і, як наслідок, необґрунтоване
збільшення митної вартості товарів.
З цього приводу необхідно вказати, що відповідно до ст.
49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний
кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка
базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 11 ст. 52 Митного кодексу України
заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон
України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні
цих товарів шляхом заявлення в митній декларації відомостей про числове
значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.
Ч. 1 ст. 53 Митного
кодексу України встановлено, що одночасно з митною декларацією декларант подає
органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість
товарів і обраний метод її визначення.
Згідно приписів ч. 2 ст.
53 Митного кодексу України вичерпний перелік
документів, які декларант підтверджує митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах
п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові
значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок
митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який
його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура
(інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4)
якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються
оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські
документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для
ідентифікації ввезеного товару;6) транспортні (перевізні) документи, якщо за
умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а
також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних
товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що
містять відомості про вартість страхування.
ВАЖЛИВО: Разом з тим ч. 3 вказаної статі
передбачено, що у разі
якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності,
наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові
значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була
фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або
уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані
протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1)
договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою,
контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки
про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі
здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки
про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов
договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5)
ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та
є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти
(прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені
спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових
організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо
орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий
взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну
вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу
доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї
статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та
банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів,
ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2)
довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є
ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок
ціни (калькуляцію) (ч. 4 ст. 53 МК України).
ВАЖЛИВО: В свою чергу у п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14
Податкового кодексу України визначено, що пов'язані
особи -
юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або
економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони
представляють, з урахуванням таких критеріїв:
а) для
юридичних осіб: одна
юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб)
володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше
відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або
опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у
розмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа
приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів
кожної такої юридичної особи; одна і та сама юридична або фізична особа приймає
рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального
виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи; принаймні
50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради
кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;
одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за
рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);
юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого
органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків
складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; сума всіх
кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи
та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних
осіб, гарантованих однією юридичною особою, стосовно іншої юридичної особи
перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ
та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10
разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги
та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок
та кінець звітного періоду);
б) для
фізичної особи та юридичної особи: фізична
особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє
корпоративними правами юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; фізична
особа має право призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган такої
юридичної особи або призначати (обирати) не менш як 50 відсотків складу її
колегіального виконавчого органу або наглядової ради; фізична особа здійснює
повноваження одноособового виконавчого органу в такій юридичній особі; фізична
особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого
органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків
складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; сума всіх
кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від фізичної особи, наданих
юридичній особі, та/або будь-яких кредитів (позик), поворотної фінансової
допомоги від інших фізичних осіб, наданих юридичній особі, які надаються під
гарантії цієї фізичної особи, перевищують суму власного капіталу більше ніж у
3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову
діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик),
поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє
арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду);
в) для
фізичних осіб -
чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти
(повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні
брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.
Увага
(!!!): Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
податкову і митну політику, в судовому порядку може довести
на основі фактів і обставин, що одна юридична або фізична
особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи
та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала практичний контроль за
бізнес-рішеннями кожної юридичної особи.
Поряд з цим згідно з п. 4
та п. 5 ст. 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й
торгівлю 1994 року від 15.04.1994 року для цілей цієї Угоди особи вважаються
пов'язаними між собою, тільки якщо: a) вони є службовцями або директорами
підприємств один в одного; b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу; c)
вони є роботодавцем і працівником; d) будь-яка особа безпосередньо чи
опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених
акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; e) один з них безпосередньо
або опосередковано контролює іншого; f) обидва безпосередньо або опосередковано
контролюються третьою особою; g) разом вони безпосередньо або опосередковано
контролюють третю особу; h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї.
Особи, які пов'язані
одна з одною в бізнесі таким чином, що одна з них є одноосібним агентом,
одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не
називалося, уважаються пов'язаними для цілей цієї Угоди, якщо вони підпадають
під критерії пункту 4.
З урахуванням всього
вищевикладеного необхідно також відмітити, що контролюючому
органу забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи
будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в 53 статті Митного
кодексу України.
Відповідно до частини
першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої
митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням
у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час
здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до,
так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною
шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або
недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно
визначено митну вартість товарів.
Згідно частинами другою,
третьою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної
вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного
режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод
застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена
шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних
методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з
метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього
Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити
обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її
конфіденційності.
Підсумовуючи зазначене
вбачається, що ще у постанові від 2 червня 2015 року № 21-498а15 Верховний Суд
України висловив позицію, якої повинні дотримуватися всі судові органи країни і
суть якої полягає в тому, що «…митні
органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом
митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення
митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує
можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці
право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з
тим витребувати необхідно ті
документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості
задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання
повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення
митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є
недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у
достовірності наданої інформації» (Постанова
колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду
України від 13 липня 2016 року у справі №805/778/13-а).
Також необхідно
враховувати позицію Верховного суду України висловлену 12 листопада 2014 року у
справі № 21-202а14, яка передбачає нижчевказане.
Системний аналіз наведених
норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для наступного
висновку. У разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки
достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який
переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення,
з’ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості;
митного контролю і митного оформлення, декларант (суб’єкт господарювання,
підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.
Якщо суд визнає рішення
і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов’яже вчинити
певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде
констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які
зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних
платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах,
встановлених у статті 301 МК, статті 43 ПК, статті 45 БК, з дотриманням
процедури, врегульованої Порядком повернення коштів та Порядком взаємодії, на
підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митним
органом, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з
Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету
митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні
органи.
ВАЖЛИВО: Цей порядок не передбачає
повернення помилково та/або надміру сплачених обов’язкових платежів у спосіб
судового стягнення безпосередньо (водночас) із здійсненням судового контролю
над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов’язаних з
розмитненням і справлянням митних платежів.
Аналогічну правову
позицію Верховний Суд України сформулював раніше у постановах від 15 квітня та
12 листопада 2014 року (справи №№ 21-21а14, 21-201а14 відповідно).
Висновком вказаного є
те, що в судовому порядку неможна одночасно визнавати неправомірну/протиправну
діяльність митного органу та стягувати безпідставно отриманні кошти, а можна
лише зобов’язати митний орган розглянути (вирішити) питання щодо повернення
коштів отриманих на підставі скасованого судом акту митного органу.
Поряд з цим, на захисті
прав декларанта виступає, як національна судова практика, так і практика ЄСПЛ.
Так, п.п. 10.2 п. 10
Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р.
за № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» передбачає, що із
змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про
визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих
положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно
застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права
позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його
положень. При цьому скасування акта суб'єкта владних
повноважень як способу
захисту порушеного права позивача застосовується
тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту
прийняття такого акта, а визнання
ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким
актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого
визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Відносно судової
практики Європейського суду з прав людини необхідно зупинитися на «ефективності
засобу судового захисту».
Так у пункті 145 рішення
від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного
Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54)
Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на
національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що
передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в
правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї
статті зводиться до вимоги надати
заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б
компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення
положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча
держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином
вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Суд вказав на те, що за
деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією
сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції
вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності
"небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне
відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру
скарги заявника за Конвенцією. Засіб
захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у
законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями
або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав
людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року
(заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний
засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення
порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Теги: митна вартість, перетинання кордону,
обчислення вартості товару, країна походження товару, імпорт, декларант,
митниця, декларація, ефективний спосіб, судовий захист, рішення митного органу,
судова практика, ЄСПЛ, ЄСПЧ, юрист, Адвокат Морозов
