Спосіб судового захисту
- скасування запису про державну реєстрацію права власності є неефективним
18
лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
756/13679/16-ц, провадження №61-9961св20 (ЄДРСРУ № 94974065)
досліджував питання щодо ефективного способу захисту при оскарженні державної
реєстрації права власності.
Велика
Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного
способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за
захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання
або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто
таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його
порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні
за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного
Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17-ц,
від 11.09.2018 у справі №905/1926/16-ц, від
30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від
11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від
16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від
15.09.2020 у справі №469/1044/17-ц.
Під
захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за
допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення
права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням
права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне
досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його
прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний
спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен
забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні -
гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання
нею відповідного відшкодування.
Отже,
засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Так,
згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020
року у справі № 635/2208/16-ц (провадження
№61-23269св18) та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04
вересня 2018 року у справі № 915/127/18
(провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19),
згідно із якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну
реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових
прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права
або інтересу позивача у такому разі є
не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну
реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію
права власності.
Проте
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю
26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Відповідно
до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції,
чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових
прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або
вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну
реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому
підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі
визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на
підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі
судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова
особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а»
пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію
набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення
судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну
реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких
проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації
прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим
рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до
законодавства (за наявності таких прав).
За
змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень частини
другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала
такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та
скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав,
наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи
є: 1) судове
рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну
реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування
документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове
рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з
метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення
зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним
визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових
прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене
свідчить, що з 16 січня
2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису
про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
У
пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»
встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора
про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про
визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено
державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про
скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,
що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не
виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності
цим Законом.
Отже,
за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про
скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування
документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове
рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому
починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до
настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за
процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Аналогічні
правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року
у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020
року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020
року у справі № 922/3130/19, від 14 липня
2020 року у справі № 910/8387/19, від 20
серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від
16.09.2020 у справі №352/1021/19, від
03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 03
лютого 2021 року у справі №278/3367/19
(провадження №61-13586св20).
ВИСНОВОК: З урахуванням істотної зміни з 16 січня
2020 року діючого законодавства позовна вимога щодо скасування рішення
державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет
іпотеки відповідає вимогам закону та є ефективним.
Матеріал по темі: «Ефективний спосіб захисту права власника: витребування майна із чужого володіння»
