Повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією може відбуватися відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих

01 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/19574/23 (ЄДРСРУ № 121992047) досліджував питання щодо повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією може відбуватися відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих.

З огляду на зміст статті 200 ГК України, статті 563 ЦК України гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

(!) Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов`язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих.

У разі ненастання гарантійного випадку через виконання принципалом основного зобов`язання (відсутності порушення), сплачені кошти за банківською гарантією вважаються такими, що отримані бенефіціаром поза межами домовленостей, не на виконання основного договору та договору банківської гарантії, незважаючи на те, що сплачені у зв`язку із цими правочинами, та підлягають стягненню за статтею 1212 ЦК України, оскільки інших способів повернення цих коштів за таких обставин закон не передбачає (за умови, що договорами не встановлено інше).

Аналогічні висновки наведені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, в якій об`єднана палата виснувала, що кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

ВИСНОВОК: Призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню є належним способом захисту»
 

 

Теги: банківська гарантія, визнання банківської гарантії такою що не підлягає виконанню, належний спосіб захисту, гарант, вимога, зобов`язання за банківською гарантією, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Розірвання договорів забезпечення - відмова банку від власних вимог

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВСУ: Законність розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до заставодавця вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

 У постановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі  № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі №910/22662/15 (№ 3-1487гс16) викладено правовий висновок про те, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними між кредитором і боржником, кредитор відмовився від нерухомого майна, переданого в іпотеку на забезпечення зобов’язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку. Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановлені судом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

Забезпечуючи єдність судової практики 09.08.2017 р. Верховний Суд України в контексті справи № 3-597гс17 вказав наступне. 

У справі, яка розглядається, предметом позову є вимога ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про визнання недійсними договорів про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладених на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, із тих підстав, що банк, укладаючи оспорювані договори протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, при непогашеній кредитній заборгованості, безоплатно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також від свого права звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника.

Отже, за змістом статей 572, 589, 590 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню – з моменту нотаріального посвідчення цього договору. При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм вбачається, що застава є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання; заставодержатель (кредитор) набуває права майнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлює зобов’язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основного зобов’язання боржника, та кредитором боржника, з моменту укладення/нотаріального посвідчення цього договору. Реалізація кредитором (заставодержателем) права майнової вимоги у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається, зокрема, шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого  права.

Таким чином, висновок суду про відсутність у кредитора майнових вимог до поручителя на час вчинення оспорюваних договорів є помилковим.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.   

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК).

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).

Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк») протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина четверта статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Кредитний договір, виконання зобов’язань за яким забезпечувалося договорами застави майнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав, укладався на умовах, зокрема, забезпеченості. За цими договорами заставодавець (майновий поручитель) зобов’язався виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права до повного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором. За оспорюваними договорами про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладеними між сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов’язання боржника за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк».

ВАЖЛИВО: Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом. Отже, висновки судів про те, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими.

Висновки суду про те, що банк реалізував право майнової вимоги шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, що підтверджується відповідним рішенням суду також          не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначені обставини, навпаки, підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до заставодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Адже наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що  випливає із заставленого права.

Аналогічне твердження викладено у постанові від 09.08.2017 р. Верховним Судом України в контексті справи № 3-598гс17.

ВИСНОВОК: За договорами про розірвання договорів застави (іпотеки), уступки права вимог та ін. укладеними між сторонами, де банк (кредитор) відмовляється від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов’язання боржника за кредитним договором, банк фактично відмовляться від власних майнових вимог, а враховуючи той факт, що відмова останнього була вчинена банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, такі договори є недійсними.

Матеріал по темі: «ВСУ: можливості превалювання інтересів вкладника над інтересами банку» 

Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення з банку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов