Особливості та судова практика встановлення земельного сервітуту за
рішенням суду (право користування чужою земельною ділянкою)
07 лютого 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 1527/2-109/11,
провадження № 61-17516св21 (ЄДРСРУ № 108822154) досліджував питання щодо
встановлення земельного сервітуту.
Статтею 98 ЗК
України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або
землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне
користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть
бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до
позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний
сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут
здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо
якої він встановлений.
За змістом
статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі
зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та
землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних
з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельний
сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а
також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут
може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та
власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає
державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на
нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до
статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути
встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний
сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не
можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові
(володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно
визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з
частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений
договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення
домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується
судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК
України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим
нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну
ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і
трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право
вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі
необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання
земельного сервітуту.
Види земельних
сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК
України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на
певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою
сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для
ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість
задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити
обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон
вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї
власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому
слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким
іншим способом.
Аналогічна
правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року по
справі № 607/12777/17, від 17 вересня 2018
року у справі №127/1417/16-ц, від 17 вересня
2018 року у справі №686/3104/16-ц, від 21
березня 2018 року у справі №379/794/16-ц,
від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17;
у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20
вересня 2018 року у справі №918/370/17; у
постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19
червня 2018 року у справі № 2а-1147/10.
Однією з
основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є
неможливість задоволення інтересів у будь-який інший спосіб у ситуації, коли
власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення
сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення
сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне
функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні
свого майна неможливе без встановлення сервітуту.
Аналогічна
правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року по
справі № 607/12777/17, провадження №
61-45979 св 18 (ЄДРСРУ № 79250242)
ВИСНОВОК: Аналіз наведених постанов дозволяє презюмувати, що обов`язковою
передумовою для встановлення сервітуту повинно бути:
- Звернення зацікавленої особи до власника
земельної ділянки з пропозицією щодо встановлення сервітуту на умовах, що
є ідентичними в подальшому заявленими у позові;
- Наявність обставин, що унеможливлюють
користування майном позивача у спосіб інший, ніж через встановлення
сервітуту.
Аналогічний за
змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 січня
2022 у справі № 663/917/17, від 19 січня
2022 у справі № 363/620/19, від 12 квітня
2022 у справі № 306/612/20.
Матеріал по
темі: «Земельний сервітут: особливості та
порядок встановлення»
Теги: сервітут, встановлення сервітуту, користування чужим майном, потреби
власника земельної ділянки, неможливість задовольнити потреби, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар