«Надзвичайно невигідне матеріальне становище» одного із подружжя у шлюбному
договорі, як підстава для визнання його недійсним
07 лютого 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 202/1381/21,
провадження № 61-6910св22 (ЄДРСРУ № 108822121) досліджував питання щодо
«надзвичайно невигідного матеріального становища» одного із подружжя у шлюбному
договорі.
Згідно з
частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на
укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна,
що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом
права спільної сумісної власності подружжя.
Шлюбний договір
насамперед є категорією цивільного права, тому відповідно до статті 8 СК
України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні
застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а
також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення,
зміни і розірвання.
Згідно з
частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити
від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на
власний розсуд.
Принцип свободи
договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у
наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість
укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге,
можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну
волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору,
встановлені законом.
Отже, сторони не
можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у
випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного
законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така
домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Відповідно до
статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і
нотаріально посвідчується.
Згідно зі
статтею 95 СК України, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він
набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям,
він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
Відповідно до
частини другої статті 97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення
на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати
його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з
них.
Шлюбний договір
на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим
договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав,
встановлених ЦК України (стаття 103 ЦК України).
Відповідно до
статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності
шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких
вимог: зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а
також моральним засадам суспільства; волевиявлення кожного із подружжя при
укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній
волі; шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним.
Шлюбним
договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні
майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав
дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у
надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може
передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право
на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93
СК України).
Категорія «надзвичайно
невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України,
має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини
третьої статті 12 ЦПК України.
В той же час
норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі
правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або
будь-яких обмежень цього права.
Аналогічного
висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду у постанові від 01.06.2022 р. у справі №759/23521/20.
Зі змісту ст.
ст. 9, 103 СК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України вбачається, що
підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення
стороною (сторонами) таких вимог:
1) зміст
шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним
засадам суспільства;
2)
волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути
вільним і відповідати його внутрішній волі;
3) шлюбний
договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним.
З аналізу ст.
102 СК України випливає, що шлюбний договір може бути розірваний судом на
вимогу одного з подружжя лише при існуванні підстав, що мають істотне значення.
Закон називає лише одну з таких підстав, а саме неможливість виконання умов
договору.
Водночас,
положення ст. 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину,
згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у
разі не спростовування презумпції правомірності договору, всі права, набуті
сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені
обов`язки підлягають виконанню. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у
постанові від 23.01.2018 року по справі №
203/2612/13-ц.
Сторони можуть
домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті
60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою
приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).
ВИСНОВОК: Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
-положення ЦК
України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин;
-у статті 103
СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З
урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для
регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його
частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання
сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України;
-для визнання
судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є:
наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення,
чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або
інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання
оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не
визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи,
яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення
оспорюваного шлюбного договору;
-під змістом
шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під
вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають
розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Матеріал по
темі: «Шлюбний договір: визнання недійсним
за рішенням суду»
«Шлюбний договір: всі «за» чи «проти»
(зразок договору)»
Теги: шлюбний договір,
брачный договор, визнання шлюбного договору недійсним, сімейні спори, поділ
майна подружжя, приватна власність, спільна власність, захист прав, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар