Право не
надавати первинні документи на запит сторони обвинувачення оформленого на
підставі ст. 93 КПК України
Відповідно до ст. 19 Конституції України, державні органи та
їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в рамках закону.
Порядок розслідування кримінального провадження, згідно ст.
1 КПК України, визначається лише кримінально-процесуальним законодавством. Так,
для здійснення будь-яких процесуальних дій (у тому числі витребування
документів), слідчий чи прокурор повинен керуватися конкретною нормою КПК.
Згідно ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у
збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають
значення для кримінального провадження.
Посилання на ст. 93 КПК України, не є конкретними та
вичерпними, оскільки окреслюють лише загальні умови збору доказів у
кримінальному провадженні.
Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій визначені
статтею 223 КПК України.
При цьому, порядок отримання документів визначений главою 15
КПК України «Тимчасовий доступ до речей і документів».
Таким чином, конкретний порядок отримання документів в
особи, в тому числі в установах, оформлений у главі 15 КПК «Тимчасовий доступ
до речей і документів». Тимчасовий доступ полягає в наданні слідству документів
і речей особою, у володінні якої вони знаходяться, з метою ознайомлення й
можливості зробити копії. При цьому ст. 159 КПК встановлено, що такий
тимчасовий доступ можливий виключно
на підставі ухвали слідчого судді.
Відповідно до висновку Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду кримінальних і цивільних справ, який викладений у п. 18 роз'яснень №
223-559/0/4.13 від 05.04.2013: сторона кримінального провадження має право
вимагати речі і документи виключно в порядку тимчасового доступу або
розраховувати на добровільне надання речей/документів їх власником.
Крім того, слід відмітити, що кримінальне процесуальне
законодавство України складається з відповідних положень Конституції України,
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, цього Кодексу та інших законів України.
При цьому, Верховний Суд колегією суддів Першої судової
палати Касаційного кримінального суду в ухвалі від 06.03.2018 у справі № 243/6674/17-к вказав, що, - попри формулювання
частини другої статті 1 КПК, - система норм КПК чітко визначає, що повноваження
будь-якого суб'єкта кримінального процесу визначаються лише цим Кодексом.
Формулювання наступних положень КПК це доводить:
«… 17) слідчий - службова особа …, уповноважена в межах
компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування
кримінальних правопорушень;
18) слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до
повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом,
судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному
провадженні …» (стаття 3 КПК).
«… Слідчий суддя … вирішують лише ті питання, що … віднесені
до їх повноважень цим Кодексом» (частина третя статті 26 КПК).
«… Прокурор… уповноважений … здійснювати інші повноваження,
передбачені цим Кодексом» (частина друга статті 36).
«… Слідчий уповноважений … здійснювати інші повноваження,
передбачені цим Кодексом» (частина друга статті 40).
Згадка у частині другій статті 1 КПК «інших законів» не
змінює стан справ, оскільки «інші закони» при визначенні повноважень суду чи
інших суб'єктів кримінального процесу також посилаються на КПК (або інші
процесуальні кодекси).
Наприклад:
«Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами,
що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство,
користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені Законом
України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним
кодексом України» (частина перша статті 25 Закону України «Про прокуратуру»).
Більше того, частина третя статті 9 КПК взагалі виключає
вплив «інших законів» на питання визначення повноважень суб'єктів кримінального
процесу, оскільки передбачає: «Закони та інші нормативно-правові акти України,
положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому
Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися
закон, який суперечить цьому Кодексу».
Таким чином, аналіз норм КПК свідчить про те, що
законодавець визначив повноваження кожного суб'єкта кримінального процесу лише
цим Кодексом і виключив будь-яку можливість виводити наявність таких
повноважень із положень «інших законів».
Стаття 36 КПК України регламентує, що прокурор, здійснюючи
нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у
формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений: 1)
починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим
Кодексом; 2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей,
що стосуються досудового розслідування; 3) доручати органу досудового
розслідування проведення досудового розслідування; 4) доручати слідчому, органу
досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих
(розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій
або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних
випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку,
визначеному цим Кодексом; 5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та
негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 7)
скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; 8) ініціювати перед
керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого
від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за
наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку
неефективного досудового розслідування; 9) приймати процесуальні рішення у
випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального
провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності
підстав, передбачених цим Кодексом; 10) погоджувати або відмовляти у погодженні
клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій,
негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках,
передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі
клопотання; 11) повідомляти особі про підозру; 12) пред'являти цивільний позов
в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне
становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену
дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому
цим Кодексом та законом; 13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні
обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного
або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального
акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи
зазначені клопотання; 14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням
про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру,
клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 15)
підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання
державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у
порядку, встановленому цим Кодексом; 16) погоджувати запит органу досудового
розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального
провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку,
встановленому цим Кодексом; 17) доручати органу досудового розслідування
виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про
міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження,
перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту,
всебічність та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному
провадженні; 18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня
документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію),
повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи
необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України; 19)
доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб,
які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих
процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного
органу іноземної держави; 20) оскаржувати судові рішення в порядку,
встановленому цим Кодексом; 21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим
Кодексом, і все, а тому наділення автором звернення себе повноваженнями
витребовувати імперативно своїми запитами будь-які документи, не узгоджується,
ані з нормами КПК, ані здоровим глуздом, і є ні чим іншим, як зловживанням
своїм службовим становищем.
Європейський суд з прав людини наголошував, що право не
здійснювати самозвинувачення є загальновизнаними міжнародними стандартами,
покладеними в основу поняття справедливого судового процесу за статтею 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; вони
існують для захисту обвинуваченого від неналежного примусу з боку органів
влади, сприяючи уникненню судових помилок і виконанню цілей зазначеної статті,
зокрема, передбачає, що сторона обвинувачення прагне довести обвинувачення не
на основі доказів, які отримані під примусом або під тиском, нехтуючи волею
підсудного (пункт 68 рішення у справі „Сондерс проти Сполученого
Королівства" (Saunders v. the United Kingdom) від 17 грудня 1996 року).
У рішенні у справі „Олександр Зайченко проти Росії"
(Aleksandr Zaichenko v. Russia) від 18 лютого 2010 року Європейський суд з прав
людини зазначив, що право не здійснювати самозвинувачення не може обґрунтовано
обмежуватися зізнанням у вчиненні правопорушення або висловлюваннями, що
безпосередньо викривають особу (пункт 54).
ВИСНОВОК: Сторона
кримінального провадження має право вимагати речі і документи виключно в
порядку тимчасового доступу (на підставі ухвали слідчого судді) або
розраховувати на
добровільне надання речей/документів їх власником.
Матеріал по темі: «Наслідки абстрактності вимог податкового органу або відсутність печатки на запиті»
Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, запит на
інформацію, податковий запит, запит фіскального органу, налоговый запрос, наказ
про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на
проведение налоговой проверки, оскарження наказу про проведення податкової перевірки
після її проведення, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар