Верховний суд України назвав умови, відповідно до яких, в процедурі банкрутства, іпотечне
зобов’язання підлягає припиненню і до нового власника іпотечного майна, не
переходять будь – які зобов’язання перед кредитором.
У своєму матеріалі «Подвійні стандарти Верховного суду України:
кредитно-іпотечні справи» я зазначав, що рішення ВСУ це сукупність
протиріч та невідповідностей не тільки Закону, а й своїй же судовій практиці,
хоча ВСУ, як найвища ланка судової системи України, покликаний
забезпечити її єдність.
Так, приймаючи рішення у
судовій справі ВСУ діє по «виборчому принципу» або (це лише моє припущення) на
підставі доказів, які надали сторони та якими обґрунтовують свої вимоги та/або
заперечення.
У вищевказаному матеріалі я наголошував, що Правові позиції Верховного суду
України висловлені в Постановах від 7 листопада 2012 року у справі №
6-129 цс 12 та від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13: «припинення
юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення
іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється», суттєво протирічить Правовій
позиції Верховного суду України висловленій в постанові від 10 лютого 2016 року
у справі № 6-216цс14: «сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з
внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за
наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для
припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання
кредитного договору боржником».
Коротко нагадаю:
1. Правова позиція судді
Верховного суду України висловлена Верховним Судом України в Постанові від 7
листопада 2012 року у справі № 6-129 цс 12: «… порука припиняється в
разі припинення основного зобов’язання, отже припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки, тому що зобов’язання за кредитним
договором припинилося».
2. Правова позиція Верховного суду України висловлена в Постанові
від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13:«…припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її
банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним
договором припиняється.
Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за
наявності в законі імперативних приписів є протиправним».
3. Правова позиція Верховного суду
України висловлена в постанові від 10 лютого 2016 року у справі №
6-216цс14: «…сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням
запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності
заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який
укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.».
Надалі, відповідно до правового висновку
Верховного суду України викладеного у постанові від 30 березня 2016 року по
справі № 6-2684цс15, а саме: «Особа, до якої перейшло право власності на майно, що було
предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням
обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав,
передбачених статтями 38, 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV
«Про іпотеку»».
Разом з цим постановами Верховного суду України від
23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припинення
іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких
зокрема належать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії
іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем
права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не
відновив її.
ВАЖЛИВО: суди не повинні
розглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотеки
та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише
обмеження права розпорядження майном».
Правове обґрунтування ВСУ у постанові від 30
березня 2016 року по справі № 6-2684цс15:
Згідно зі статтею 575 ЦК
України іпотекою є застава нерухомого майна. Відповідно до статті 28 Закону
України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу» застава припиняється в
разі примусового продажу заставленого майна.
Згідно із частиною
першою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає
державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Умови та порядок
відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника
або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного
або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон № 2343-XII.
Відчуження майна,
переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в
порядку, визначеному цим Законом.
Згідно зі статтею 5
Закону № 2343-XII провадження у справах про банкрутство регулюється цим
Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими
актами України.
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт,
накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо
розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону № 2343-XII (у редакції,
яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому згоди
іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається
під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про
банкрутство, положення Закону № 2343-XII не передбачають.
За таких обставин особа,
до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване
в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу
іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав,
передбачених статтями 38, 39 Закону № 898-IV.
Правове обґрунтування ВСУ у постанові від 21.09.2016 р. у справі
№ 6-1685цс16:
За змістом статті 11
Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе
відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного
зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.
Перехід права власності
на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23
Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права
власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в
порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача
відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не
доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право
власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і
несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах,
що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Підстави припинення
іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема
належать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії
іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем
права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не
відновив її.
Відповідно до пункту 6
частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час
спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується
арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження
щодо розпорядження майном такого боржника.
Співвідношення
зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним
законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а
положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік
підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593
ЦК України.
Відтак, суди не повинні
розглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотеки
та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження
права розпорядження майном.
Фактичні обставини
свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених
статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною
незалежно від зміни власника майна».
ВИСНОВОК: Різниця між цими рішеннями є і вона полягає в тому, що у першому
випадку (справа № 6-2684цс15) відчуження предмету іпотеки відбулось в рамках процедури
банкрутства фізичної особи – підприємця, однак ні сама процедура банкрутства,
ні віднесення іпотечного майна до ліквідаційної маси оскаржено кредитором не було, а у другому випадку (справа № 6-1685цс16) банкрутство ФОП було
оскаржено і провадження у цій справі було припинено, а отже іпотека
фактично є поновленою і до нового власника, відносно придбаного в
«ліквідаційній процедурі» іпотечного майна, перейшли всі обов’язки по
зобов’язанню, оскільки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку»
підстав для припинення іпотеки немає.
З огляду на зазначене
вище окрему увагу необхідно звернути на те, що Вищий спеціалізований суд з
розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України
та Верховний суд України вказують, що дії ліквідатора можуть бути оскаржені, а отже єдиним правомірним засобом
захисту інтересів кредитора було б оскарження дій ліквідатора (ліквідаційної
комісії) щодо віднесення іпотечного майна до ліквідаційної маси і це питання
підлягало вирішенню в порядку, визначеному Законом № 2343-XII.
Стосовно покупців
«іпотечного майна», то можна лише зазначити про великий ризик, який тягне за
собою придбання такого виду нерухомості, а отже перед її купівлею необхідно
дослідити її історію, а також не зайвим буде подивитися на витяг з реєстру
обтяжень нерухомості та перевірити реєстр судових рішень.
Теги: Застава,
іпотека, кредит, банк, ліквідаційна процедура, банкрутство обеспечительное
обязательствоа, акцессорное, ипотека, залог, поручительство, кредитный договор,
банкротство, ликвидация, судебная практика, правовая позиция, Верховный суд
Украины, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар