Адвокат Морозов (судебная защита)
Верховний
суд України, узагальнюючи судову практику щодо поділу майна подружжя, не тільки
назвав правила визначення правового режиму майна останніх: спільна сумісна
власність подружжя та особиста приватна власність дружини та/або чоловіка, а й
чітко вказав критерії, які необхідно враховувати при вирішенні такого роду
судових проваджень.
Із змісту нормативних
положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім’ї існує у двох правових
режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного
з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким
майном. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави
виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.
60 СК України. За змістом цієї норми майно,
набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної
сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної
власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу,
але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна (Рішення
Верховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07, від
20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 та від 02.10.2013 р. у справі № 6-79 цс 13).
Досліджуючи судову практику щодо зміни правового режиму
майна подружжя у випадку його поділу необхідно звернути увагу на Постанову
Верховного суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. Знаковою цю постанову робить те, що суд назвав критерії,
які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна, зокрема це:
1) час набуття такого майна,
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому
правовий режим спільної власності подружжя.
ВАЖЛИВО: належність майна до спільної сумісної власності подружжя
визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю
участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права
(статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя
на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу,
але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна
праця подружжя. (Постанова Верховного суду України від 01.07.2015 р.
справа № 6-612цс15 та від 16.12.2015 р. справа № 6-2641цс15).
Правова позиція, яка висловлена Верховним
Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі 6-801цс16 тільки підтверджує все вищевказане, зокрема статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
ВАЖЛИВО: Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
ВИСНОВОК: сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя,
оскільки враховуючи вищенаведену судову практику і в рамках судового процесу,
необхідно також надати докази походження та джерела коштів за яке
придбане спірне майно.
Немає коментарів:
Дописати коментар