суббота, 16 июля 2016 г.

Res judicata - принцип остаточності судового рішення



Адвокат Морозов (судебная защита)

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу «Res judicata» (юридичної визначеності) – судова практика ЄСПЛ.  

Перш за все необхідно звернутися до Основного Закону нашої Держави та вказати, що згідно ст. 1 Конституції - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава в якій визнається і діє принцип верховенства права; людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. (Рішення Конституційного суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, справа № 1-11/2012).

В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Серед основних засад судочинства, згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, є «обов’язковість рішень суду».
Отже, у найвищому за юридичною силою законі закріплено конституційний принцип обов’язковості рішень судів, за ознакою територіальності – на всій території нашої держави.
Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Вказане вище, також дублюється і у ст.13 Закону України  «Про судоустрій і статус судів», але з деяким роз’ясненням, зокрема щодо обов’язковості та преюдицівності.
Так, обов’язковими судовими рішеннями є лише ті, що набрали законної сили, а преюдиційність судових рішень для інших судів визначається виключно законом.

Разом з тим, згідно ст. 55 Конституції України та ст. 14 Закону України  «Про судоустрій і статус судів» учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.
Так, у справі „Трегубенко проти України" заявник скаржився, що остаточне і обов’язкове судове рішення, винесене на його користь, було скасовано в порядку нагляду, а також що судове провадження в його справі було несправедливим. Крім того, заявник скаржився, що йому було відмовлено у доступі до суду для визначення його цивільних прав.
Слід зазначити, що на час розгляду цієї справи глава 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачала можливість перегляду остаточних і обов’язкових рішень суду в порядку нагляду.
Розглянувши обставини цієї справи, Суд зауважив, що, дозволяючи внесення протесту згідно з цим правилом, Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов’язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконано.

У своїй практиці Суд дотримується тієї думки, що це питання має розглядатися з урахуванням принципу юридичної визначеності, а не просто як втручання з боку виконавчої влади. Тому у вказаній справі Суд дійшов висновку, що, застосовувавши процедуру нагляду з метою скасування судового рішення, винесеного на користь заявника, Пленум Верховного Суду України порушив принцип юридичної визначеності та право заявника на доступ до суду, гарантоване статтею 6 § 1 Конвенції.

Аналогічного висновку щодо скасування остаточного судового рішення, Суд дійшов у справах „Науменко проти України", „Полтораченко проти України" та „Тімотієвич проти України".
Суд визнав, що у згаданих справах, в яких мали місце скасування рішень, які набули статусу остаточних та мали обов’язковий характер, було порушено статтю 6 § 1 Конвенції.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини також і у справах «Устименко проти України» та «Пономарьов проти України».
Зокрема, Високий Суд вказав, що  право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано  пунктом  1  статті  6  Конвенції,  має розумітися у світлі преамбули  Конвенції,  у  відповідній  частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності,  який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу  остаточності  рішень  суду. 

Цей принцип  наголошує,  що  жодна  зі  сторін  не  має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду  просто  тому, що  вона  має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.  Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства,  але не  для  здійснення  нового  судового  розгляду.

Перегляд  не  повинен  фактично  підміняти собою апеляцію,  а сама можливість  існування  двох  точок  зору  на  один  предмет  не  є підставою  для  нового розгляду.  Винятки із цього принципу можуть мати місце лише  за  наявності  підстав,  обумовлених  обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Рябих проти Росії" (  980_172  )  (Ryabykh  v.  Russia), заява N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).

У цих справах Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення «Устименко проти України» випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Закінчити цей матеріал хочеться цитатою п. 62 рішення Європейського суду по справі «Брумареску проти Румунії: «Верховний суд Румунії «звів нанівець увесь судовий процес, який закінчився ухваленням остаточного судового рішення, «що не підлягає скасуванню», а отже і принципу res judicata, і, більше того, що воно вже було виконане».
Це рішення було «втручанням у принцип правової певності» і, таким чином, «порушило право заявника на справедливий судовий розгляд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції»».


P.s. З урахуванням наших судових реалій і, часто-густо з об’єктивних причин, сторона процесу пропускає процесуальний строк на оскарження судового рішення (наприклад, несвоєчасне отримання судового рішення, хвороба, відрядження тощо), але для його поновлення у своєму клопотанні сторона повинна чітко обґрунтувати ці обставини та надати суду відповідні докази, оскільки процесуальний опонент може наполягати на застосуванні судом принципу res judicata …



Теги: апелляционная жалоба, кассационная, ходатайство на возобновление процессуальных сроков, доказательства, принцип res judicata, судебная практика, Европейский суд по правам человека, ЕСПЧ, жалоба, обжалование, юрист, адвокат, судебная защита, Морозов Евгений

Комментариев нет:

Отправить комментарий