Порушення фіскальним органом вимог щодо призначення та проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

У випадку незаконності податкової перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню

28 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/998/17, адміністративне провадження №К/9901/19260/19 (ЄДРСРУ № 87204734) в черговий раз досліджував питання щодо наслідків скасування наказу про проведення податкової перевірки.

Відповідно до частини другої  статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Згідно з пунктом  75.1  статті  75 Податкового кодексу України  контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту  75.1.2  пункту  75.1  статті  75 Податкового кодексу України  документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В силу пункту  78.4  статті  78 Податкового кодексу  України  про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як зазначено у пункту  86.1  статті  86 Податкового кодексу  України  результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно з пунктом  86.10  статті  86 Податкового кодексу України  в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Пунктом  86.8  статті  86 Податкового кодексу  України  встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому  статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Нормами  Податкового кодексу  України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа №826/12651/14), від 27.01.2015 (справа №21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа №1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа №808/1746/15), від 04.02.2019 (справа №807/242/14).

Окрім цього,  не направлення акту перевірки та не надання позивачу права подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, позбавило позивача  можливості реалізації свого права на подання відповідних пояснень й документів, що стосувалися предмету перевірки.

При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного  рішення, оскільки, порушення процедури проведення перевірки нівелюють її  наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.11.2019 у справі №160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.

ВИСНОВОК: Отже, позиція Верховного Суду  чітка та зрозуміла: «у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень» і «порушення процедури проведення перевірки нівелюють її  наслідки».

Таким чином порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

З урахуванням вказаного, платникам податків необхідно приділити ретельну увагу документам, що слугували підставою для проведення податкової перевірки і у разі виявлення порушень (недоліків)  … звертатися до суду за захистом своїх прав.

Матеріал по темі: «Наслідки скасування наказу на проведення податкової перевірки»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Неправомірність пересилання банком грошових коштів фельд`єгерським зв`язком

Адвокат Морозов (судовий захист)

Намагання Банку переслати грошові кошти фельд`єгерським зв`язком є формою зловживання правом, а тому у разі  втрати грошей збитки не підлягають відшкодуванню

27 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3579/17 (ЄДРСРУ № 87150916) досліджував питання законності пересилання банком грошових коштів фельд`єгерським зв`язком.

Примітка: Фельд’єгерський зв'язо́к (Військово-кур'єрський урядовий зв'язок, Держзв'язок) — служба урядового кур'єрського зв'язку. Фельд'єгер (нім. Feldjäger, від Feld — «поле» і Jäger — «мисливець») — військовий або урядовий кур'єр для доставки важливих (зокрема секретних) документів.

Предметом даного спору є питання наявності цивільно - правової відповідальності Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у вигляді відшкодування збитків у зв`язку з порушенням останнім умов договору у вигляді невиконання обов`язку із доставки відправлення, яке заборонено до пересилання без дотримання законодавчо встановленої процедури.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв`язку, Національної системи конфіденційного зв`язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв`язку спеціального призначення, урядового фельд`єгерського зв`язку, а також інших завдань відповідно до закону.

Статтею 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" встановлено, що до загальної структури державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України входить, зокрема, головне управління та підрозділи урядового фельд`єгерського зв`язку.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" визначено, що головне управління та підрозділи урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд`єгерським зв`язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.

Для забезпечення виконання покладених на неї обов`язків Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов`язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (п.4 ч.1 ст.15 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України").

Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України 29.09.2016 №600, встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до п.5 ч.5 та п.4 ч.6 ст.10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105.

У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

- замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд`єгерським зв`язком на договірних засадах;

- цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105 затверджено перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, серед якого зазначено, зокрема, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд`єгерського зв`язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд`єгерського зв`язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд`єгерського зв`язку.

Статтею 2 Закону України "Про поштовий зв`язок" визначено, що відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв`язку спеціального призначення (фельд`єгерського і спеціального зв`язку) провадиться відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про поштовий зв`язок" поштовий зв`язок спеціального призначення - складова частина поштового зв`язку України, призначена для надання послуг поштового зв`язку окремим категоріям користувачів.

Статтею 1 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" визначено, що спеціальний зв`язок - зв`язок, що забезпечує передачу секретної та/або службової інформації шляхом застосування відповідних організаційних та технічних заходів; система спеціального зв`язку - сукупність обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі, технічного та криптографічного захисту інформації, що організаційно, технічно та функціонально поєднані в єдине ціле, призначена для забезпечення користувачів спеціальним зв`язком; засіб спеціального зв`язку - апаратний, апаратно-програмний засіб, який призначений для обробки інформації з обмеженим доступом у складі системи спеціального зв`язку, але не реалізує криптографічних перетворень інформації.

Таким чином, фельд`єгерський зв`язок входить до системи поштового зв`язку України і регулюється нормами Закону України "Про поштовий зв`язок" з урахуванням особливостей, передбачених нормами спеціального закону, зокрема, Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", а діяльність у сфері фельд`єгерського зв`язку провадиться відповідно до законодавства України та полягає в першу чергу в передачі інформації.

За змістом ст. 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.

(!!!) З урахуванням викладеного, управління урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України є оператором поштового зв`язку в розумінні ст. 5 Закону України "Про поштовий зв`язок", оскільки останній за статусом є державним органом в силу ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" та об`єктивно не може бути суб`єктом підприємницької діяльності у відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" та ст. 42 ЦК України.

Відповідно до п.30 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.

Згідно з п.32 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 57 зазначених Правил надання послуг поштового зв`язку встановлено, що сума оголошеної цінності внутрішнього поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та можливих витрат на відновлення документів, що пересилалися, у разі їх втрати.

Таким чином, враховуючи п. 3.5 договору, а саме, що до пересилки не приймаються інші предмети і речовини, заборонені для пересилки переліком, складеним державним комітетом зв`язку та інформатизації України і затвердженим КМУ, Суд зазначає, що фельд`єгерським зв`язком, як зв`язком спеціального призначення, що входить до системи поштового зв`язку України, забороняється пересилати національну та іноземну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), а сума оголошеної цінності поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення.

При цьому, цим же пунктом визначено, що виконавець залишає за собою право в присутності представника замовника провести перевірку відповідності укладеного вимогам закону України "Про зв`язок".

Отже, з зазначеного пункту вбачається, що замовником надавались цінні посилки запакованими, а відповідач міг перевіряти вміст відправлень в присутності замовника.

Між тим,  пересилання грошових коштів фельд`єгерським зв`язком, шляхом їх вкладення у цінні відправлення, було прямо заборонено Законом України "Про поштовий зв`язок" та умовами укладеного між сторонами договору.

Крім того, законодавством передбачений спеціальний порядок перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні.

Так, відповідно до п. 1.2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 20.10.2004 №495, ця Інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України (далі - банки) типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам`ятними монетами та банківськими металами в касах банків.

У пункті 1.4 вказаної Інструкції визначено, що бухгалтерський облік операцій банків з готівкою здійснюється за такими балансовими та позабалансовими рахунками, зокрема, 1001 А "Банкноти та монети в касі банку"; 1007 А "Банкноти та монети в дорозі".

У розділі 3 Інструкції передбачено Облік операцій з підкріплення банків готівкою.

Так, відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Інструкції, банк має відображати операції зі здавання готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1007; Кредит - 1001, 1002; після надходження коштів на коррахунок банку: Дебет - 1200; Кредит - 1911; одночасно: Дебет - 1911; Кредит - 1007.

Банк має відображати операції зі здаванням готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку через підрозділи перевезення цінностей та інкасації коштів іншого банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1811; Кредит - 1001, 1002; після надходження на коррахунок банку коштів як оплати за готівку: Дебет - 1200; Кредит - 1811.

Згідно п. 4.4 Інструкції, бухгалтерський облік операцій з передавання готівки між банком та його філіями (відділеннями) та між філіями (відділеннями) одного банку визначається банком самостійно з урахуванням його облікової політики, з дотриманням законодавства України, цієї Інструкції.

Крім того, загальний порядок забезпечення банків готівкою та порядок передавання готівки банками своїм філіям передбачено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 01.06.2011 №174, зокрема, пунктом 3 Розділу ІІ вказаної Інструкції.

Згідно з п. 3.1 розділу ІІ Інструкції, Банк (філія) має право самостійно передавати готівку своїм філіям (банку), відділенням або іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місця розташування на території України.

Відповідно до п. 3.3 розділу ІІ Інструкції, Банк (філія, відділення) видає готівку банку-отримувачу за прибутково-видатковим касовим ордером та довіреністю (через уповноважену особу) або за описом цінностей у національній валюті України, що перевозяться (далі - опис цінностей), прибутково-видатковим касовим ордером та дорученням на перевезення валютних цінностей (через інкасаторів).

Пунктом 3.5 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі передавання банком (філією) готівки національної валюти своїм філіям та іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місцезнаходження не пізніше наступного робочого дня надсилається повідомлення про передавання готівки як банком (філією), що передає готівку, так і банком (філією), що її одержує, відповідному відділу (управлінню) грошового обігу в регіоні засобами програмного комплексу "Автоматизація оброблення заявок банків на підкріплення готівкою, вивезення її надлишків і не придатних до обігу банкнот і монет" або, як виняток, засобами електронного зв`язку за погодженням із відділом (управлінням) грошового обігу в регіоні. У повідомленні про передавання готівки на кожний окремий опис мають зазначатися: у разі передавання готівки - найменування банку (філії, відділення), що передав готівку, дата видачі готівки, сума готівки та найменування банку-отримувача (філії, відділення); у разі отримання готівки - найменування банку (філії, відділення), що одержав готівку, дата видачі готівки, дата отримання готівки, сума готівки та найменування банку-відправника (філії, відділення).

Порядок вивезення (інкасації) валютних цінностей із філій банків передбачено Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні (далі - Інструкція), затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45 (в редакції, що діяла на час передачі позивачем відправлень службовій особі фельд`єгерського зв`язку).

Вказаною Інструкцією передбачений спеціальний порядок вивезення готівки, який визначає відповідні заходи щодо збереження вмісту мішків із готівкою та іншими цінностями та передбачає складання відповідних документів на різних етапах здійснення переміщення цінностей.

Відповідно до положень вказаної Інструкції, перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку; послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку.

Перевезення валютних цінностей між банківськими установами (юридичними особами) здійснюється власними підрозділами інкасації, інкасаторами Національного банку або підрозділами інкасації інших банківських установ на підставі укладених договорів (п.1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції).

Відповідно до п. 3 Глави 1 Розділу ІІІ Інструкції перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8). Допускається додаткове використання інших документів, розроблених банком для виконання визначених у Положенні про підрозділ завдань щодо внутрішньобанківських перевезень цінностей.

Відповідно до Інструкції власні сили банку - бригада інкасації підрозділу інкасації банку або уповноважена особа банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою;

- перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку;

- послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку.

Таким чином, порядок доставки підкріплень готівки визначається Інструкцією, а доказом передачі валюти особам уповноваженим на її перевезення та факт дотримання позивачем вимог норм права, що регулюють порядок вивезення готівки із власних філій в іноземній валюті, може бути супровідна відомість (додаток 7 до Інструкції), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8 до Інструкції).

Отже, з огляду на положення п. 3 Глави 1, п. 1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, п. 32 Правил надання послуг поштового зв`язку, вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між банківськими установами, їх філіями, відділеннями здійснюється власними силами банку (тобто бригадою інкасації підрозділу інкасації банку або уповноваженою особою банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою) або інкасаторами Національного банку, а пересилання національної валюти (крім нумізматичних монет та їх колекцій) та іноземної валюти у внутрішніх поштових відправленнях заборонено в силу прямої норми законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:  втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно приписів статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками, покладено на позивача.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та надати докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, протиправна поведінка позивача, який порушив умови договору та вимоги чинного законодавства, не надає йому права вимагати від відповідача відшкодування збитків, оскільки захисту підлягає лише законна та добросовісна поведінка учасника правовідносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з порушенням своїх зобов`язань, які виникають з цих правовідносин, є формою зловживання правом.

Частина 1 ст. 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч.    2 - 5 ст. 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Враховуючи вищевикладене, таке право особи, як відшкодування збитків, у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов`язку по договору, має ставитися у пряму залежність від добросовісності виконання другою стороною положень такого договору, в даному випадку, пасивного обов`язку щодо утримання від пересилання фельд`єгерським зв`язком грошових коштів без дотримання встановленої законом процедури.

Тобто, при встановленні наявності підстав реалізації стороною свого права на відшкодування збитків у зв`язку з невиконанням іншою стороною умов договору Суд враховує, також, добросовісність виконання іншою стороною, покладених на нею договором обов`язків.

ВИСНОВОК: Намагання Банку пересилати грошові кошти способом, який прямо заборонений законом, є формою зловживання правом. В свою чергу, зловживання не може мати результатом користування благами, які отримані шляхом такого зловживання. Зловживання як таке не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від  20.03.2019 у справі №910/2738/17, 24.06.2019 у справі №910/1398/17, від 22.08.2019 у справі №910/1169/17, від 10.12.2019 у справі №910/13258/17.

Зменшення розміру штрафних санкцій

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок зменшення розміру штрафних санкцій

27 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5051/19 (ЄДРСРУ № 87150848) досліджував питання щодо порядку зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи зміст наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступень виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

ВИСНОВОК: Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить виключно на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Матеріал по темі: «Зменшення розміру неустойки за рішенням суду»

Теги: зменшення розміру неустойки, рішення суду про зменшення заборгованості, штраф, пеня, стягнення, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування інфляційних втрат і 3% річних здійснюється тільки на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період (?)

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 (ЄДРСРУ № 86998951) досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

(!!!) Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений,  помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення   починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж,   і за будь-який місяць (місяці),   у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань,      незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених  статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5  статті 11 ЦК України  цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є   зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)". 

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Серед іншого правовий аналіз положень статей  526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати  Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3  роками, які передували подачі позову.

Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження , що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Між тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Матеріал по темі: «Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат»

Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Умови за яких виникає право на застосування зменшеної ставки податку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перелік умов за яких виникає право на застосування зменшеної ставки податку передбаченої відповідним міжнародним договором України

24 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 803/188/17, адміністративне провадження №К/9901/31377/18 (ЄДРСРУ № 87144610 ) досліджував умови, коли виникає право на застосування зменшеної ставки податку передбаченої відповідним міжнародним договором України.

Верховний суд вказує, що право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:

- нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;

- нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

- нерезидент є бенефіціарним власником доходу.

Застосування міжнародного договору у частині звільнення від оподаткування (зниженої ставки податку), можливе у разі дотриманням вимог ст.103 Податкового кодексу України, зокрема бенефіціарності отримувача таких доходів.

Так, Вищий адміністративний суд України, надаючи тлумачення терміну бенефіціар у своєму рішенні від 24.03.2014 року № К/800/52155/13, виходить з того, що «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися в вузькому, технічному сенсі, його значення слід визначати виходячи з мети, завдань міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, таких як «уникнення від сплати податків» і з урахуванням таких основних принципів як то «запобігання зловживання положеннями договору».

Для визнання особи в якості фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і як слідує з міжнародної практики застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов`язаний договірними або юридичними зобов`язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу.

Передбачені міжнародними договорами пільги зі сплати податку не можуть бути застосовані у випадку, коли нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу. Зокрема, не можуть бути застосовані пільгові ставки податку у випадку, коли дохід (у рамках угоди або серії угод) з джерелом його походження з України виплачується таким чином, що нерезидент (проміжна ланка, яка має вузькі, обмежені повноваження у відношенні доходу), який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді роялті, дивідендів, процентів, виплачує весь дохід (його більшу частину) іншому нерезиденту, який би не міг застосувати пільгову ставку у разі, коли б такий дохід виплачувався останньому.

Слід  вказати, що перелік країн, з якими укладено договори про уникнення подвійного оподаткування станом на 01.01.2019, податківці навели в листі від 04.02.2019 р. № 3470/7/99-99-26-02-03-17.

В момент виплати доходу достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Чинним законодавством не встановлено форми документу, що підтверджує статус контрагента як бенефіціарного власника доходу, та який повинна мати особа на момент проведення виплати.

ВИСНОВОК: Таким чином сукупність умов, які надають право на застосування зменшеної ставки податку передбаченої відповідним міжнародним договором України включають зокрема наступні умови: а) нерезидент є бенефіціарним власником доходу, б) резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, що підтверджується відповідною довідкою (за формою країни резидента)

Матеріал по темі: «Оподаткування доходів нерезидента із джерелом їх походження з України»