Нарахування інфляційних
втрат і 3% річних здійснюється тільки на суму основного боргу, а не на
інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період (?)
14
січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 924/532/19
(ЄДРСРУ № 86998951) досліджував питання щодо особливостей нарахування
інфляційних втрат і 3% річних.
Передбачене
законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та
процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть
яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення
грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати)
від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до
сплати кредиторові.
Зазначені
нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв
відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються
за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
(!!!) Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається
виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав
бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою
Державною службою статистики України, за період прострочення
починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений
платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких)
мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в
які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При
застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не
на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення
суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за
період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15
день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума
боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного
місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день
відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього
місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з
врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період
необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між
собою з урахуванням відповідних оплат.
Частиною
1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що
прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його
у строк, встановлений договором або законом.
Згідно
з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового
зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Стаття
625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про
зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила
відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі
види грошових зобов`язань, незалежно від підстав
їх виникнення (наведену правову
позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у
справі №686/21962/15-ц).
Відповідно
до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію
(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або
утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання
його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11
цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності,
розумності та справедливості.
Відповідно
до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки
виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також
із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують
цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства,
цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Отже,
системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для
висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання
зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього
Кодексу.
Разом
з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий
висновок:
"З
огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України
господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю
здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей
розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено
неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи
самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням
грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем
періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого
зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено
заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний
та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений
права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема,
якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого
позивачем)".
Аналогічні
правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по
справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по
справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Серед
іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає
підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу
за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього
договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового
зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених
статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція
підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня
2018 року у справі № 310/11534/13-ц
(провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У
постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного
Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17
зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання
боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є
доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо
неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо
відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу
позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного
кодексу України стягнення 3%
річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання
зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі
позову.
Верховний
суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК
України, передбачають нарахування
інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні
втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким
чином помилковим є твердження , що під час нарахування інфляційних втрат
урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку
збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Наведену
правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у
справі №916/2889/13.
Між
тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18
(ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного
Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №
916/190/18, зазначено, що нарахування
інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на
індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки
інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового
зобов`язання.
Матеріал по темі: «Стягнення 3 %
річних та інфляційних втрат»
Теги:
інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс
інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості,
Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар