Підсудність спору по виконавчому провадженні яке виведене зі зведеного

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору по оскарженню дій виконавця у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження

05 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/7095/21, провадження № 61-14587св21 (ЄДРСРУ № 110054875) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності  по оскарженню дій виконавця у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, таку скаргу розглядає відповідний суд, який ухвалив таке рішення за правилами цивільного судочинства.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

(!!!) Законодавством України не врегульовано порядок розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Відповідно до частини п`ятої статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто, частина п`ята статті 287 КАС України встановлено загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019   року у справі № 808/2265/16.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

Так, оскаржувані судові рішення, якими закрито провадження за скаргою на дії державного виконавця, мотивовано тим, що стягувач оскаржує дії державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що предмет скарги на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження, яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження.

Будь-які дії в межах зведеного виконавчого провадження чи дії державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження зі зведеного виконавчого провадження не оскаржуються. Тобто скарга не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження.

Отже, скарга щодо винесення державним виконавцем постанови про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ЦПК України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, в яких оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження та обрахування виконавчого збору відповідно, що унеможливлює розгляд цих справ у порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), з урахуванням уточнення, висновку, викладеного у пункті 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), зазначено, що: «при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням

Але висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19), передбачають, що оскільки предмет скарги стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження, то вона підлягає розгляду за правилами господарського (цивільного) судочинства.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи при оскаржені рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Витяг з техдокументації про НГО землі в автоматичному режимі (без перевірки даних)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в автоматичному режимі (без перевірки даних)

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів належить до повноважень відповідної сільської, селищної, міської ради, а дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з такої технічної документації.

Отже, рішення відповідної ради є обов`язковим до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, в тому числі й орендарем.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 240/5579/18, від 08 лютого 2021 року у справі № 806/1488/16, від 13 липня 2022 року у справі № 240/4257/19.

Відповідно до статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Таким чином, кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю та цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Разом з цим, чинним законодавством передбачено можливість внесення змін до Державного земельного кадастру, зокрема щодо коду класифікації видів цільового призначення земельної ділянки чи інших значень, що впливають на нормативну грошову оцінку.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 823/902/17 вказала, що у правовідносинах, пов`язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.

У постанові від 24.11.2021 у справі № 817/1780/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що дії з формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можуть бути предметом судового оскарження, а підстави позову слугуватимуть висновку про належність обраного способу захисту прав.

Окрім цього, дії щодо формування даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зокрема щодо застосування рентоутворюючих коефіцієнтів, можуть бути предметом судового розгляду (07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/139/19, адміністративне провадження № К/9901/28105/19 (ЄДРСРУ № 107731844).

Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 у справі №820/1804/16 дійшов висновку, що спеціальним нормативним актом не було встановлено однозначного обов`язку використовувати лише програмне забезпечення для визначення відповідних коефіцієнтів. Таким чином, надаючи оскаржуваний витяг відповідач зобов`язаний був перевірити правомірність та обґрунтованість вказаних в ньому даних, які впливають на вартість грошової оцінки земельної ділянки. Формування витягу в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення в ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2022 № 160/12709/19.

ВИСНОВОК: Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення в ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/10494/19, адміністративне провадження № К/9901/47553/21, ЄДРСРУ № 107571307).

 

Матеріал по темі: «Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості сплати земельного податку та орендної плати за землю під час воєнного стану

В зв’язку із запровадження на території України Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов’язань.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120 від 15.03.2022 року передбачені особливості справляння податку під час дії воєнного стану.

Так, відповідно підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ передбачено що, тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Також вказаним Законом що тимчасово (2022-2023 р.) не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї) визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»  Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 376 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2020 р. № 371) міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, а також  головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій.

Серед основних завдань Міністерства є забезпечення формування та реалізація державної політики з питань тимчасово окупованих територій України та захисту прав населення, що на них проживає, кінцевою метою якої є їх реінтеграція в єдиний конституційний простір України, відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаного державного кордону України ( п.п. 1, 2 п. 3 Положення).

Мінреінтеграції в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Мінреінтеграції, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Накази Мінреінтеграції, видані в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (п. 9 Положення).

Так, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України  від 22.12.2022  № 309, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004, в рамках постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (преамбула наказу) «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

В свою чергу, ч. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 6 грудня 2022 р. № 1364 встановлює, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Отже з моменту прийняття Мінінтеграції наказу № 309 від 22.12.2022  можливим є застосування положень, передбачених підпунктами 69.14, 69.22 пункту 69  підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, оскільки останній прийнято на виконання постанови Кабінету Міністрів України зазначеної вище.

Зазначений Перелік не є фіксованим документом, а регулярно актуалізується, з урахуванням воєнної ситуації в країні.

До нього ретроспективно включені території, на яких велися бойові дії та які були тимчасово окуповані з 24 лютого 2022 року і на яких бойові дії або тимчасова окупація завершилися.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов’язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов’язковим виконанням таких обов’язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Разом з цим наказом Міністерства фінансів України від  29.07.2022  № 225 «Про затвердження Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та переліків документів на підтвердження» передбачено, що підставами неможливості виконання платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами податкових обов'язків (у тому числі обов'язків податкових агентів) є:

1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп'ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

2) неможливість використати чи вивезти документи, комп'ютерне та інше обладнання внаслідок ведення бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

3) використання чи вивезення документів, комп'ютерного або іншого обладнання, пов'язане з ризиком для життя чи здоров'я посадової особи платника податків або неможливе у зв'язку з встановленням уповноваженими органами державної влади відповідно до закону в умовах воєнного стану заборон та/або обмежень;

4) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового та їх знищення надалі внаслідок складання та реєстрації акцизних накладних, та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо (виключно в частині виконання визначених цим абзацом обов'язків);

5) відсутність у платника податків інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову та фінансову звітність, відсутність можливості у власника призначити таких посадових осіб за умови відсутності у такого платника податків об'єктів оподаткування, або показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, може бути пов'язана з такими обставинами:

посадова особа є одночасно одним із власників юридичної особи за умови, що відсутність такого співвласника (акціонера, учасника, засновника) унеможливлює прийняття рішення про призначення на постійній або тимчасовій основі іншої посадової особи;

юридична особа заснована на власності окремої фізичної особи, яка одночасно є єдиною посадовою особою такої юридичної особи.

6) перебування (податкова адреса платника податків та/або фактичне знаходження / знаходження виробничих потужностей тощо) на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії, який (які) знаходиться в оточенні (блокуванні) або тимчасово окупований збройними формуваннями Російської Федерації;

7) інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.

Отже, на виконання положення підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» та підпункту 129.9.7. пункту 129.9 статті 129 Податкового кодексу України вказує, що пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану.

ВИСНОВОК: Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», згідно з пунктом 1 якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, яким є Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

 

P.s. Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року» втратив чинність.

 

 

Матеріал по темі: «Автоматична пролонгація договорів оренди землі після введення воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Здійснення прокурором представництва в суді державних підприємств

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість представництва прокурором в суді державних підприємств

04 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 676/6112/19, провадження № 61-2827св23 (ЄДРСРУ № 110023231) досліджував питання щодо правової можливості представництва прокурором в суді державних підприємств.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

(!!!) Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2022 року в справі № 676/2301/20 (провадження № 61-8941св22) зазначено, що: «державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 676/6114/19 (провадження № 61-3775св22) вказано, що: «на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді юридичних осіб.

Такий висновок узгоджується також з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 676/6109/19, від 12 січня 2022 року у справі № 372/4159/18, від 12 січня 2022 року у справі № 359/9596/15, від 12 січня 2022 року у справі № 370/430/14-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 367/2271/15-ц».

ВИСНОВОК: 

• законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб;

• суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи;

• до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств;

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

 

Матеріал по темі: «Звернення прокурора в інтересах особи, яка не є суб`єктом владних повноважень»

 

 

Теги: представництво інтересів держави прокурором, позов прокурора в інтересах громади, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов