Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 3)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Способи набуття, право розпорядження необґрунтованим активом та різниця між його вартістю і законними доходами особи уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Щодо набуття активів в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Тобто мова йде про прямий (безпосередній) або опосередкований (через інших осіб) спосіб набуття активів.

У питанні опосередкованого способу набуття активів нормативна конструкція має альтернативний характер - доведенню підлягає один із передбачених фактів:

✓набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

✓особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Термін «за дорученням», використаний у п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, відмінний від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного. Для визнання наявності певної домовленості учасників на здійснення відповідних дій (зокрема, набуття активу за дорученням) може бути достатнім встановлення наміру особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погодити (скоординувати) поведінку набувача активу для подальшого його набуття у власне користування або вирішення долі активу. При оцінці факту набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими слід брати до увагу саму ідею і природу відповідного провадження - держава через заявлений позов презюмує, що суб'єкт декларування в порушення свого обов'язку дотримання прозорості статків набуває активи через третіх осіб. Відповідно, очікувати або вимагати наявності в матеріалах таких проваджень доручень, оформлених відповідно до вимог цивільного законодавства, абсурдно з огляду на те, що цей суб'єкт намагається приховати набуття цих активів (через це, в тому числі, користується «послугами» третіх осіб на їх придбання). За таких обставин вчинення дії «за дорученням» у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб'єкта декларування.

Інша умова опосередкованого набуття активу третьою особою являє собою складну конструкцію «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Оскільки процедура визнання активів необґрунтованими за цією умовою базується на презумпції, що зареєстроване право власності на третю особу є формальним, а фактичним власником є відповідний суб'єкт декларування, не можна вимагати підтвердження здійснення ним права розпорядження в класичному розумінні.

Доповненням цієї тези може бути і той факт, що на законодавчому рівні відсутня дефініція «права розпорядження» як однієї із правомочностей права власності. У теорії право розпорядження - можливість самостійно вирішувати юридичну й фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад продати, подарувати, передати за заповітом майно).

При регламентації інституту цивільної конфіскації мова йде не про право розпорядження як таке, а про тотожність йому вчинюваних по відношенню до активу дій, які можуть вчинятися як прямо, так і опосередковано (в тому числі як створення умов для набуття, так і саме набуття активу - через третю особу з подальшим оформленням на себе або членів своєї сім'ї або без такого, можливістю визначити долю активу). Також слід підкреслити, що для встановлення за цим критерієм умови набуття активів у власність третьою особою в інтересах відповідача не має значення, чи здійснював він щодо активу відповідні дії, важливим є встановлення самої можливості їх вчинення. У справах про визнання необґрунтованими активів суд також повинен встановити, чи може (або міг) суб'єкт декларування контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності.

Можливість суб'єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, охоплює значне коло факторів:

-користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб'єктом декларування;

-систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб'єктом декларування (при чому таке користування не обов'язково має бути постійним або безперервним);

-наявність між власником та суб'єктом декларування родинних, дружніх або інших зв'язків, відносин підпорядкування тощо;

-набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов'язана із суб'єктом декларування в інтересах якої набувається актив;

-фінансова спроможність третьої особи самостійно набути актив у власність;

-створення суб'єктом декларування умов для набуття активів третьою особою;

-здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов'язаних з утриманням активу;

-здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов'язаних з ефективним використанням активу;

-поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби;

-можливість суб'єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім'ї);

-можливість суб'єкта декларування відмовитися від активу;

-можливість суб'єкта декларування впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо.

Щодо відповідності об'єктів ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи

Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. У розумінні інституту цивільної конфіскації діапазон, в межах якого визначається різниця із законними доходами, має становити від 1 300 000,00 грн (2600 грн * 500) до 8 063 250,00 грн (щодо активів набутих з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатної особи з розрахунку на місяць складає 2481 грн., тому  у 2022 році для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень застосовується неоподатковуваний мінімум в розмірі 1240,50 грн (2481 грн × 50% х 6500).

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави прокурор, крім фактичних даних, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування зобов'язаний навести у позові їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. Для визначення вартості активів застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (ч. 3 ст. 290 ЦПК України).

У свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», а саме:

-отримані доходи суб'єкта декларування або членів його сім'ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи;

-наявні у суб'єкта декларування або членів його сім'ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.

Отже, визначення різниці між вартістю активів і законними доходами особи (і відповідно необґрунтованість активів) відбувається за такою формулою:

Р = ЗД (ОД+НГА) - ВА,

де

Р - різниця між вартістю активів і законними доходами особи

ЗД - законні доходи

ОД - отримані суб'єктом декларування та членами його сім'ї доходи

НГА - наявні у суб'єкта декларування та членів його сім'ї грошові активи

ВА - вартість активу, щодо якого заявлений позов.

Примітка: при розрахунку різниці використовуються відомості про грошові активи за останньою поданою декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, яка передувала року набуття активів, а також відомості про доходи у відповідному році, коли був набутий актив або створені умови його набуття.

Для встановлення різниці передбаченої ч. 2 ст. 81 ЦПК України, необхідно відняти вартість активів від законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

  

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 2)»

 

Теги: способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 2)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус особи відповідача (держслужбовця), визначення активу та відлік періоду конфіскації, а також зв'язок активів з особою уповноваженою на виконання функцій держави

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Щодо статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 4 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред'явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

(!!!) Отже, при зверненні до суду з відповідним позовом безпосереднім або опосередкованим суб'єктом, щодо активів якого ставляться ці питання, є особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Конструкція статей, що регулюють позовне провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, деталізує, що предметом позову може бути актив, набутий, зокрема, особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або певним чином пов`язаний із особою, що має такий статус.

Проте іншою вимогою є те, що такий актив може бути предметом позову лише тоді, якщо різниця між його вартістю та законними доходами саме особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (а не будь-якої особи) у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на день набрання чинності Законом України № 263-ІХ від 31.10.2019, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 КК України. Також, п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України для визначення законних доходів відсилає до пунктів 7, 8 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», який є нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, та дія якого поширюється на суб`єктів, визначених у статті 3 цього Закону (21 жовтня 2021 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/3608/21, провадження 2/991/2/21 (ЄДРСРУ № 100759781).

Щодо поширення на активи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»

Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Зазначений закон набрав чинності 28.11.2019 р.

Для цілей глави 12 ЦПК України термін «активи» означає:

- грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах);

- інше майно;

- майнові права;

- нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти;

- обсяг зменшення фінансових зобов'язань;

- роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Щодо зв'язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Чинне законодавство не розкриває поняття «зв'язок особи з активом», щодо якого ставиться питання про його необґрунтованість, не визначає критеріїв такого зв'язку. Разом з тим мова йде про конкретні речі матеріального світу - житловий будинок і земельну ділянку. Отже, при визначенні зв'язку з активами, про необґрунтованість набуття яких стверджує прокурор, з особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, необхідно дослідити правову або фактичну пов'язаність цих осіб з відповідними речами.

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Цивільна конфіскація майна та обставини, які підлягають з'ясуванню за позовом прокурора про визнання активів необґрунтованими  

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Слід зазначити, що цивільна конфіскація майна (інститут визнання активів необґрунтованими) це визнання судом активів необґрунтованими та їхнє подальше вилучення в разі не доведення відповідачем законності набуття такого майна.

Цивільна конфіскація застосовується в разі визнання в суді необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави в порядку цивільного провадження, яке здійснюється Вищим антикорупційним судом.

Позивачем у такому спорі є прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Відповідачем може бути:

• особа, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»);
• фізична чи юридична особа, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
• особа, на яку уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування особа може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (ч. 2 ст. 290 ЦПК України).

Специфікою законодавчого регулювання цивільної конфіскації є те, що у процесуальній нормі закріплена презумпція необґрунтованості активів: суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті на законній підставі. Ця презумпція є спростовною, в процесі судового розгляду тягар доказування перекладається на відповідача, у якого виникає обов'язок довести законність набуття активу або спростувати зв'язок з цим активом чи його необґрунтованість.

(!!!) Разом з цим існує і презумпції правомірності набуття права власності на майно, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу)

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що при вирішенні справи за позовом про визнання активів необґрунтованими з'ясуванню підлягають такі обставини:

1)чи має суб'єкт, який за твердженням позивача набув необґрунтовані активи, статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2)чи поширюються на активи, про необґрунтованість яких стверджує позивач, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»;

3)чи наявний зв'язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4)чи відбулося набуття особою активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме:

(а) особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпосередньо у власність;

(b) іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що

- таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,

або

- особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

5)чи можливо на підставі поданих доказів встановити, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів були набуті за рахунок законних доходів;

6)чи відповідають заявлені позивачем об'єкти ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи;

7)чи є сукупність доказів позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідача.

ВИСНОВОК: Цивільна конфіскація майна відбувається тоді, коли Вищим антикорупційним судом буде встановлено визнання активів необґрунтованими, тобто встановлена чітка різниця між вартістю придбаних (безпосередньо чи опосередковано ) активів і законними доходами особи.

 

P.s. Слід бути напоготові та шукати адвоката, якщо відносно майбутнього «Відповідача» здійснюється:

• збір та аналіз даних в рамках Закону України «Про прокуратуру»;
• якщо органи НАЗК проводять повну перевірку поданої декларації.

 

 

Теги: цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

 

 

Перегляд за нововиявленими обставинами ухвали про відмову у відкритті провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвала про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, а отже не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами

10 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-1244/11, провадження № 61-6739св22 (ЄДРСРУ № 107251572) досліджував питання щодо перегляду за нововиявленими обставинами ухвали про відмову у відкритті провадження у справі.

Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Перегляду за нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалене за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також судове рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення місцевого суду було змінено або ухвалено нове рішення.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду  від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18), від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження №61-1537св21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) вказано, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а отже, процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

Якщо така заява прийнята до провадження суду помилково, тому у зв`язку з цим провадження у справі належить закрити.

ВИСНОВОК: Враховуючи той факт, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

 

Матеріал по темі: «Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами: позиція ВП ВС»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

Момент виникнення у особи права власності на транспортний засіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право власності у набувача транспортного засобу за договором виникає з моменту державної реєстрації або з моменту його приймання-передачі або з іншого моменту встановленого в договорі

01 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1278/20 (ЄДРСРУ № 107215857) досліджував питання щодо

В даній справі судом встановлено, що системний аналіз положень статей 317, 319, 321 ЦК України, статті 34 Закону України «Про дорожній рух», Порядку № 8 свідчить про те, що такі правові норми визначають не відмінний від статті 334 ЦК України момент виникнення у особи права власності на транспортний засіб, а лише обов`язок власника (тобто, особи яке вже набула майнові права на вказаний об`єкт) здійснити його реєстрацію.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про те, що непроведення відомчої реєстрації придбаного технологічного транспорту не може ставити під сумнів виникнення у останнього права власності на спірні авто, адже така реєстрація проводиться особою, що є власником майна, тобто відомча реєстрація є похідною від права власності особи та не проведення такої реєстрації не може свідчити про не набуття права власності на майно.

Верховний Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18) про визнання права власності на автомобіль та зняття арешту, аналізуючи, зокрема, положення статей 328, 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», виклав правовий висновок про те, що сам по собі договір купівлі-продажу транспортного засобу, вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у виді переходу права власності від продавця до покупця.

Підсумовуючи наведене, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені вище висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, слід розуміти (читати) так, що право власності у набувача транспортного засобу за договором виникає з моменту державної реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку такого транспортного засобу, а не з моменту його приймання-передачі або з іншого моменту, встановленого в договорі.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується із зазначеним висновком та вважає за необхідне відступити від нього, виходячи із такого.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір. Спеціальні правила закріплені у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух».

Так, Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Єдині зразки державних номерних знаків та вимоги до них, у тому числі тих, що виготовляються за індивідуальним замовленням, встановлюються державними стандартами України.

Власники транспортних засобів, зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть замовити один додатковий комплект номерних знаків, який виготовляється за їх індивідуальним замовленням та відповідає вимогам стандартів.

На виконання наведених положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» Кабінетом Міністрів України затверджено, зокрема, Порядок № 8.

Відповідно до положень пунктів 1, 3, 6, 7, 11 цього Порядку № 8 ним визначається процедура відомчої реєстрації (далі - реєстрація) та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Реєстрація, перереєстрація, тимчасова реєстрація, взяття на облік та зняття з нього технологічного транспортного засобу здійснюється територіальними органами Держпраці.

Юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (далі - власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України.

Технологічний транспортний засіб, що належить юридичній особі, реєструється за місцезнаходженням органу управління юридичної особи, а той, що належить фізичній особі, за місцем проживання або перебування фізичної особи. Допускається реєстрація технологічного транспортного засобу за місцем його експлуатації, у тому числі того, що перебуває у постійному користуванні або оренді юридичної чи фізичної особи.

Правомірність придбання або використання технологічного транспортного засобу, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, може бути підтверджена будь-якими з наведених документів, зокрема: договором купівлі-продажу, міни, дарування, лізингу, позички, застави, біржовою угодою, договором про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності; договором оренди майна із зазначенням у ньому домовленості між сторонами щодо реєстрації технологічного транспортного засобу за орендарем та доручення на право керування і використання цього транспортного засобу.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що положеннями статті 34 Закону України «Про дорожній рух» та вказаного вище Порядку № 8 регулюються та встановлюються обов`язки власників транспортних засобів та осіб, які використовують їх на законних підставах, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу тощо. Однак реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

(!!!) Нездійснення реєстрації (державної та/або відомчої) транспортного засобу не є підставою для оспорювання права власності набувача, зокрема за договором.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір купівлі-продажу транспортного засобу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 911/1278/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень статті 334   ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), стосовно того, що право власності на транспортні засоби виникає з моменту реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку, а не з моменту їх приймання-передачі або з іншого моменту, встановленого в договорі. На думку колегії суддів, застосовуючи положення статей 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», слід вважати, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20), в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», суд зазначив: «… правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує».

Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» викладено Верховним Судом також у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/11266/17, від 21.05.2019 у справі № 912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі № 905/1053/18.

Отже, існує різний підхід Верховного Суду до розуміння та тлумачення положень статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» під час розгляду аналогічних спорів, тому крапку у цьому питанні повинна поставити Велика палата Верховного суду.

 

Матеріал по темі: «Чи можливо зареєструвати транспортний засіб без сплати податку?»