Заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство в період карантину COVID-19

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавча заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, вимоги до якого виникли у Кредитора після 12.03.2020 - в період дії карантину викликаною коронавірусною хворобою COVID-19

16 серпня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/10741/21 (ЄДРСРУ № 106422223) досліджував питання щодо наявності заборони на відкриття провадження у справі про банкрутство, застосування якої зумовлено карантином, встановленим тимчасово Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Підставою передачі справи № 910/10741/21 (ухвала Верховного Суду від 14.12.2021 справу № 910/10741/21) на розгляд судової Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено необхідність формування єдиної судової практики щодо застосування пункту 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ та Закону України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/2766/20 дійшов висновку про те, що вказівка у нормах пункту 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ і Закону України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" (далі - Закон № 728-IX), спрямована на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі. Тому набрання чинності з 17.10.2020 вказаними змінами в Кодекс (пункт 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень) згідно із Законом № 728-IX не обмежує застосування відповідних положень КУзПБ і Закону № 728-IX та не обмежує їх поширення на матеріально-правові відносини та процесуальні правовідносини з відкриття провадження у справі про банкрутство, що виникли до набрання чинності з 17.10.2020 цими змінами, однак з 12.03.2020.

Пунктом 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ  встановлено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, та протягом 90 днів з дня скасування карантину не допускається відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, що виникли з 12 березня 2020 року.

Наведені обмеження були запроваджені згідно зі змінами, внесеними в КУзПБ Законом України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" від 18.06.2020 №728-IX, що набрав чинності з 17.10.2020 (далі - Закон № 728-IX).

Така заборона, хоча й прямо встановлена КУзПБ, однак є умовною та тимчасовою, застосування її зумовлено карантином, встановленим тимчасово Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Вона (заборона) по суті своїй має процесуальний характер і підпорядковується загальному правилу застосування процесуального закону, чинного на момент вчинення відповідної процесуальної дії (частина 3 статті 3 ГПК України).

Пряма вказівка у нормах пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону №728-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі.

Набрання чинності з 17.10.2020 вказаними змінами в Кодекс (п. 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення") згідно з Законом № 728-IX не обмежує поширення дії відповідних положень КУзПБ і Закону № 728-IX на матеріально-правові відносини та процесуальні правовідносини щодо відкриття провадження у справі про банкрутство, що виникли до набрання чинності з 17.10.2020 цими змінами, однак на період не раніше 12.03.2020.

(!!!) Відтак, норма абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ має зворотну дію у часі, оскільки застосовується до відносин, що виникли до набрання чинності цією нормою.

Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ, який набрав чинності з 06.01.2022 р., вказана вище заборона була скасована. Зворотної дії у часі цьому закону не надано.

ВИСНОВОК № 1: Отже, за наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КузПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно.

При цьому, заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020, оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника.

У разі вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство після 06.01.2022 у відкритті такого провадження не може бути відмовлено з посиланням на абзац 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КузПБ, хоча б відповідну заяву було подано до цієї дати і вимоги кредитора виникли після 12.03.2020, оскільки як зазначено в пункті 46 цієї Постанови, зворотної дії у часі Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ законодавець не надав.

Стосовно «вимог кредитора до боржника»

Поряд з цим, як вбачається з викладеного вище, застосування норми абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, насамперед, ставиться у залежність від вимог до боржника, а ще конкретніше від дати виникнення вимог кредитора до боржника (…що виникли з 12 березня 2020 року...).

КУзПБ не містить визначення термінів "вимога" (у тому числі "вимога кредитора" чи "вимога до боржника"), однак вживає його у різних контекстах.

При визначенні значення терміну "вимога" у нормі абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (в редакції Закону №728-ІХ) в процесі розгляду конкретних справ варто виходити з такого.

Поняття "зобов`язання" (частина 1 статті 509 ЦК України), "господарське зобов`язання" (частина 1 статті 173 ГК України) співвідносяться як загальне і спеціальне. Грошове зобов`язання є елементом майнового зобов`язання (як цивільного, так і господарського), змістом якою є право кредитора на отримання від боржника належної йому грошової суми у визначеному правовідношенням розмірі та строки, якому (праву) кореспондуй обов`язок боржника здійснити платіж.

Для грошового зобов`язання в його непорушеному стані (до настання строку платежу) термін "вимога" може вживатися як синонім суб`єктивного права кредитора вимагати від боржника певної поведінки на визначених договором умовах.

В КУзПБ поняття боржника, кредитора, грошового зобов`язання та вимоги застосовуються для цілей цього Кодексу - відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, в тому значенні, яке їм надав законодавець в КУзПБ.

Відповідно до статті 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Змістом цього зобов`язання є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) по передачі певної суми грошей. Таким чином,  обсяг поняття грошового зобов`язання за статтею 1 КУзПБ не збігається повністю із поняттям грошового зобов`язання відповідно до ЦК та ГК в частині тих зобов`язань, що виникають у публічних правовідносинах, але і в цьому випадку його змістом так само буде вимога кредитора до боржника.

В контексті вказаного вище, також слід зауважити на тому, що положення статті 1 "Значення термінів" КУзПБ містить в собі поняття "кредитор", "забезпечені кредитори", "конкурсні кредитори", "поточні кредитори".

 За визначенням законодавця кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

За приписами частини 2 статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Підставою для застосування до боржника  встановлених КУзПБ процедур та, відповідно, відкриття провадження у справі, є неплатоспроможність боржника. Ознакою такої неплатоспроможності є наявність невиконаного боржником зобов`язання перед кредитором незалежно від його розміру та періоду невиконання.

Відповідно до частини 3 статті 34 КУзПБ заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об`єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов`язань перед цим кредитором.

Тобто, законодавець визначив в якості підстави звернення особи (кредитора) до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство наявність заборгованості, тобто наявність порушення щодо виконання грошового зобов`язання.

Щодо моменту виникнення вимог (права вимоги) кредитора (ініціюючого кредитора в цьому випадку) до боржника в площині права неспроможності, слід виходити з того, що боржником є особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання (тобто грошові обов`язки), строк виконання яких настав. Таким чином, моментом виникнення вимоги кредитора як учасника відносин неспроможності, слід вважати саме дату настання строку виконання грошового обов`язку боржника, а не момент вчинення правочину, чи настання іншої підстави, з якої виникає відповідне право як таке.

Поняття "вимога" (частина 2 статті 530 ЦК України), "вимога кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимогами до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №7 28-ІХ) мають головну спільну ознаку: кредитор може реалізувати своє право на отримання належної йому суми в судовому порядку (або шляхом індивідуального задоволення вимог в позовному порядку, або на засадах конкурсного процесу за умови, що строк виконання грошового зобов`язання для ініціюючого кредитора настав (боржник знаходиться у стані прострочення виконання або невиконання відповідно до умов договору)).

ВИСНОВОК № 2: Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання у визначений договором строк).

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

Судова Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає необхідним доповнити правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №911/2766/20:

Пряма вказівка у нормах пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону №7 28-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі

За наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно.

Заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020 р., оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника.

Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання у визначений договором строк).

Слід звернути увагу, що зроблені у цій справі Судовою Палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висновки можуть бути використані як релевантні лише до правовідносин що склались між кредитором, який ініціює процедуру банкрутства (ініціюючий кредитор) та боржником, під час розгляду питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Належний спосіб захисту прав особи виключеного зі складу учасників Товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належний спосіб захисту прав особи щодо виключеного останнього зі складу учасників ТОВ, визначення класифікації позову, строку позовної давності та суми судового збору у аналогічному спорі

28 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4277/21 (ЄДРСРУ № 106608492) досліджував питання щодо способів захисту прав особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені у зв`язку з виключенням зі складу учасників товариства.

 Стосовно правильного способу захисту (предмету позову)

На сьогодні існує стала та послідовна судова практика Верховного Суду щодо способу захисту прав особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені у зв`язку з виключенням зі складу учасників товариства.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 17.12.2019 у справі №927/97/19, від 18.03.2020 №466/6221/16-а, перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю міститься у ст.17 Закону "Про державну реєстрацію", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Аналіз ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію" свідчить про те, що учасник товариства може звернутися до суду з позовом:

• про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників у такому товаристві;
• про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі такого товариства.

У постанові від 01.04.2020 у справі №813/1056/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (п.п. "е" п.3 ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію"), то належним способом захисту в цьому разі є:  

• позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (п.п. "д" п.3 ч.5 ст.17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Подібні висновки щодо способу захисту прав особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю, викладені у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №924/700/21, від 15.06.2022 у справі №911/1888/18, від 08.08.2022 у справі №911/2780/20, 01.08.2022 у справі №907/166/21, від 02.02.2022 у справі №911/803/20, від 01.12.2021 у справі №908/3467/19, від 03.11.2021 у справі №903/199/20, від 23.09.2021 у справі №908/2005/20, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20.

ВИСНОВОК № 1: Отже, звертаючись до суду з аналогічним позовом правильним способом захисту буде -          позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства

 

Чи є позов про витребування з чужого володіння частки у статутному капіталі товариства негаторним?

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку (п.7.1.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19, на яку посилався скаржник).

За загальним правилом ч.1 ст.334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.2 цієї статті ЦК переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Отже, під переданням майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому під переданням частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства (подібний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 зазначила, що за законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином (п.7.1.13).

Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо (п.7.1.14 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників у ЄДР має значення для третіх осіб, оскільки ст.10 Закону "Про державну реєстрацію" установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 у справі №826/5806/17, від 17.06.2020 у справі №826/10249/18, від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

З наведеного вбачається, що право власності на частку у статутному капіталі переходить до особи на підставі відповідного укладеного договору (купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору). Натомість правомочність із володіння такою часткою особа набуває після прийняття загальними зборами учасників товариства, частка у якому передається, рішення про внесення змін до статуту та здійснення державної реєстрації зміни складу учасників та відповідних змін до статуту.

ВИСНОВОК № 2: Верховний суд вказує, що такий позов про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства за своєю природою не є негаторним в розумінні ст.391 ЦК, а є віндикаційним відповідно до ст.387 ЦК.

 

Стосовно позовної давності при зверненні з віндикаційним позовом

Оскільки, як було зазначено вище, аналогічний позов, є не негаторним (ст.391 ЦК), а віндикаційним (статті 387, 388 ЦК), положення ч.2 ст.268 ЦК щодо незастосування позовної давності не поширюються на правовідносини, що склались у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому ст.268 ЦК передбачає випадки, коли застосуванню підлягає спеціальна (скорочена або навпаки - продовжена позовна давність). Однак позов про стягнення (витребування з володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства до таких випадків не належить.

ВИСНОВОК № 3: Відтак у аналогічній справі застосуванню підлягає загальна позовна давність (3-ри роки) відповідно до вимог ч.1 ст.257 ЦК.

 

Стосовно розмір судового збору за подання позову про визначення розміру статутного капіталу?

У постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (постанова Верховного Суду 28.04.2022 у справі №910/15316/21).

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17).

ВИСНОВОК №4: Позовна вимога про визначення розміру статутного капіталу та стягнення (витребування з володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі є вимогою майнового характеру, а тому розрахунок судового збору за неї має здійснюватися відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону "Про судовий збір".

 

Матеріал по темі: «Оскарження рішень органів управління акціонерного товариства»

 

Теги: загальні збори, оскарження рішення, продаж частки, визначення розміру статутного капіталу, розмір часток учасників товариства, виключення зі складу, статут, капітал, тов, акціонерні товариства, статут, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Страхова подія - падіння снігу з даху житлового будинку на Автомобіль

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правове обґрунтування відповідальності управителя будинку та алгоритм дій потерпілого при настанні страхового випадку - падіння снігу з даху житлового будинку на Автомобіль

04 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8002/20 (ЄДРСРУ № 107111864) досліджував питання щодо відшкодування суми шкоди, завданої потерпілому падінням снігу на його застрахований Автомобіль з даху багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ.

Суть справи: Спірні правовідносини виникли у зв`язку із виплатою Страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування суми шкоди, завданої останньому падінням снігу на його Автомобіль з даху багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

За змістом статей 512, 514 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", у разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки; в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду. викладеної в постанові від 04.07.2018 у справі №   755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Отже спірні правовідносини засновані на суброгації - переході до Страховика права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов`язанні, в яких для правильного вирішення питання щодо стягнення суми завданої шкоди у порядку суброгації, за правилами статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК   України, істотним є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Суд звертається до нормативного регулювання правил виникнення та розподілу обов`язків з утримання багатоквартирного будинку, зокрема обов`язку з прибирання снігу з даху будинку, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ, об`єднання).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, до якого, відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", належать і горища, дах тощо

В статті 4 цього Закону ("Мета створення об`єднання та його статус") зазначено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

При цьому основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Серед основних обов`язків ОСББ законодавець визначає забезпечення виконання вимог статуту об`єднання (стаття 18 вказаного Закону).

Порядок та правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку врегульовані статтею 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", згідно з якою для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право:

- задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення;

- визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори;

- виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку також визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 1 якого уточнено, що

- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Положення статті 5 Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначаючи житлово-комунальні послуги, розмежовують житлові послуги та комунальні послуги, де:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, що включає:

- утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

В пункті 1 частини четвертої статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в якій наведені права і обов`язки виконавців комунальних послуг та управителів) зазначено, що управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

При цьому під утриманням житлового фонду (згідно з пунктом 1.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76) передбачається виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150 "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд", зареєстрованим у Мін`юсті України 21.08.2004 за N 1046/9645 (із змінами).

Відповідно до пункту 1.1.8.6 вказаного переліку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачає скидання з дахів та покрівель снігу та льоду.

За змістом наведених норм та положень, якщо ОСББ самостійно здійснює управління об`єктом - житловим багатоквартирним будинком (за правилами статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку") він є управителем цього багатоквартирного будинку у розумінні як цієї статті Закону, так і статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв`язку із чим саме у ОСББ як управителя цього житлового об`єкту виникає обов`язок з утримання цього будинку, включаючи забезпечення та виконання всіх передбачених законом функцій та обов`язків, що є змістом та виникають з такого утримання.

Виняток з цього правила становить передача функцій з управління, а відповідно і утримання цього будинку, відповідному управителю, з укладенням з ним договору на управління будинком; або коли всі або окремі функції, що складають зміст та випливають з утримання будинку, були передані ОСББ іншій особі - виконавцю, - також згідно з укладеним з цим виконавцем договором. В останньому випадку ОСББ стає колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг у розумінні статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №917/19/18).

ВИСНОВОК: Відповідальною особою за шкоду, завдану Автомобілю потерпілого, а відповідно і за вимогами Страховика у спірних правовідносинах є ОСББ, як управитель відповідного багатоповерхового будинку, який самостійно здійснював управління відповідного об`єктом, зокрема в період настання страхового випадку у спірних правовідносинах, що є предметом його діяльності та обов`язком згідно зі статутом (предметом діяльності Об`єднання є управління, утримання, збереження і використання спільного майна Об`єднання, пункт 4.8).

Виходячи з викладено, для отримання страхового відшкодування обов’язком потерпілого є:

• Наявність страхового полісу та настання страхової події;
• Фіксування (фото-, відео фіксація) настання страхової події з прив’язкою до місцевості – факту падіння снігу з даху житлового будинку на припаркований Автомобіль, що призвело до його пошкодження:

а) звернення до правоохоронних органів для фіксації події та порушення кримінальної справи за статті 194 КК України…, а в подальшому отримання відмови у внесенні відомостей щодо вказаного звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (для додаткової доказової бази);

б) звернення до страховика з метою фіксування страхової події, проведення оцінки шкоди та відшкодування вартості пошкодженого майна;

3) Суброгація у зобов’язанні (після отримання страхового відшкодування),  тобто зміна осіб (потерпілого на страховика) у вже наявному зобов`язанні та подальші регресні стягнення страховика з винуватої особи (управителя будинку).

 

Матеріал по темі: «На автомобіль з даху будинку впала глиба снігу – суб’єкт відповідальності?»

 

 

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, управитель, осбб, падіння снігу, крига, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов