Належний спосіб захисту прав особи виключеного зі складу учасників Товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належний спосіб захисту прав особи щодо виключеного останнього зі складу учасників ТОВ, визначення класифікації позову, строку позовної давності та суми судового збору у аналогічному спорі

28 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4277/21 (ЄДРСРУ № 106608492) досліджував питання щодо способів захисту прав особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені у зв`язку з виключенням зі складу учасників товариства.

 Стосовно правильного способу захисту (предмету позову)

На сьогодні існує стала та послідовна судова практика Верховного Суду щодо способу захисту прав особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені у зв`язку з виключенням зі складу учасників товариства.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 17.12.2019 у справі №927/97/19, від 18.03.2020 №466/6221/16-а, перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю міститься у ст.17 Закону "Про державну реєстрацію", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Аналіз ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію" свідчить про те, що учасник товариства може звернутися до суду з позовом:

• про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників у такому товаристві;
• про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі такого товариства.

У постанові від 01.04.2020 у справі №813/1056/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (п.п. "е" п.3 ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію"), то належним способом захисту в цьому разі є:  

• позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (п.п. "д" п.3 ч.5 ст.17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Подібні висновки щодо способу захисту прав особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю, викладені у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №924/700/21, від 15.06.2022 у справі №911/1888/18, від 08.08.2022 у справі №911/2780/20, 01.08.2022 у справі №907/166/21, від 02.02.2022 у справі №911/803/20, від 01.12.2021 у справі №908/3467/19, від 03.11.2021 у справі №903/199/20, від 23.09.2021 у справі №908/2005/20, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20.

ВИСНОВОК № 1: Отже, звертаючись до суду з аналогічним позовом правильним способом захисту буде -          позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства

 

Чи є позов про витребування з чужого володіння частки у статутному капіталі товариства негаторним?

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку (п.7.1.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19, на яку посилався скаржник).

За загальним правилом ч.1 ст.334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.2 цієї статті ЦК переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Отже, під переданням майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому під переданням частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства (подібний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 зазначила, що за законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином (п.7.1.13).

Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо (п.7.1.14 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників у ЄДР має значення для третіх осіб, оскільки ст.10 Закону "Про державну реєстрацію" установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 у справі №826/5806/17, від 17.06.2020 у справі №826/10249/18, від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

З наведеного вбачається, що право власності на частку у статутному капіталі переходить до особи на підставі відповідного укладеного договору (купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору). Натомість правомочність із володіння такою часткою особа набуває після прийняття загальними зборами учасників товариства, частка у якому передається, рішення про внесення змін до статуту та здійснення державної реєстрації зміни складу учасників та відповідних змін до статуту.

ВИСНОВОК № 2: Верховний суд вказує, що такий позов про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства за своєю природою не є негаторним в розумінні ст.391 ЦК, а є віндикаційним відповідно до ст.387 ЦК.

 

Стосовно позовної давності при зверненні з віндикаційним позовом

Оскільки, як було зазначено вище, аналогічний позов, є не негаторним (ст.391 ЦК), а віндикаційним (статті 387, 388 ЦК), положення ч.2 ст.268 ЦК щодо незастосування позовної давності не поширюються на правовідносини, що склались у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому ст.268 ЦК передбачає випадки, коли застосуванню підлягає спеціальна (скорочена або навпаки - продовжена позовна давність). Однак позов про стягнення (витребування з володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства до таких випадків не належить.

ВИСНОВОК № 3: Відтак у аналогічній справі застосуванню підлягає загальна позовна давність (3-ри роки) відповідно до вимог ч.1 ст.257 ЦК.

 

Стосовно розмір судового збору за подання позову про визначення розміру статутного капіталу?

У постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (постанова Верховного Суду 28.04.2022 у справі №910/15316/21).

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17).

ВИСНОВОК №4: Позовна вимога про визначення розміру статутного капіталу та стягнення (витребування з володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі є вимогою майнового характеру, а тому розрахунок судового збору за неї має здійснюватися відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону "Про судовий збір".

 

Матеріал по темі: «Оскарження рішень органів управління акціонерного товариства»

 

Теги: загальні збори, оскарження рішення, продаж частки, визначення розміру статутного капіталу, розмір часток учасників товариства, виключення зі складу, статут, капітал, тов, акціонерні товариства, статут, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Страхова подія - падіння снігу з даху житлового будинку на Автомобіль

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правове обґрунтування відповідальності управителя будинку та алгоритм дій потерпілого при настанні страхового випадку - падіння снігу з даху житлового будинку на Автомобіль

04 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8002/20 (ЄДРСРУ № 107111864) досліджував питання щодо відшкодування суми шкоди, завданої потерпілому падінням снігу на його застрахований Автомобіль з даху багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ.

Суть справи: Спірні правовідносини виникли у зв`язку із виплатою Страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування суми шкоди, завданої останньому падінням снігу на його Автомобіль з даху багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

За змістом статей 512, 514 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", у разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки; в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду. викладеної в постанові від 04.07.2018 у справі №   755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Отже спірні правовідносини засновані на суброгації - переході до Страховика права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов`язанні, в яких для правильного вирішення питання щодо стягнення суми завданої шкоди у порядку суброгації, за правилами статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК   України, істотним є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Суд звертається до нормативного регулювання правил виникнення та розподілу обов`язків з утримання багатоквартирного будинку, зокрема обов`язку з прибирання снігу з даху будинку, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ, об`єднання).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, до якого, відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", належать і горища, дах тощо

В статті 4 цього Закону ("Мета створення об`єднання та його статус") зазначено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

При цьому основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Серед основних обов`язків ОСББ законодавець визначає забезпечення виконання вимог статуту об`єднання (стаття 18 вказаного Закону).

Порядок та правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку врегульовані статтею 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", згідно з якою для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право:

- задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення;

- визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори;

- виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку також визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 1 якого уточнено, що

- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Положення статті 5 Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначаючи житлово-комунальні послуги, розмежовують житлові послуги та комунальні послуги, де:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, що включає:

- утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

В пункті 1 частини четвертої статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в якій наведені права і обов`язки виконавців комунальних послуг та управителів) зазначено, що управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

При цьому під утриманням житлового фонду (згідно з пунктом 1.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76) передбачається виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150 "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд", зареєстрованим у Мін`юсті України 21.08.2004 за N 1046/9645 (із змінами).

Відповідно до пункту 1.1.8.6 вказаного переліку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачає скидання з дахів та покрівель снігу та льоду.

За змістом наведених норм та положень, якщо ОСББ самостійно здійснює управління об`єктом - житловим багатоквартирним будинком (за правилами статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку") він є управителем цього багатоквартирного будинку у розумінні як цієї статті Закону, так і статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв`язку із чим саме у ОСББ як управителя цього житлового об`єкту виникає обов`язок з утримання цього будинку, включаючи забезпечення та виконання всіх передбачених законом функцій та обов`язків, що є змістом та виникають з такого утримання.

Виняток з цього правила становить передача функцій з управління, а відповідно і утримання цього будинку, відповідному управителю, з укладенням з ним договору на управління будинком; або коли всі або окремі функції, що складають зміст та випливають з утримання будинку, були передані ОСББ іншій особі - виконавцю, - також згідно з укладеним з цим виконавцем договором. В останньому випадку ОСББ стає колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг у розумінні статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №917/19/18).

ВИСНОВОК: Відповідальною особою за шкоду, завдану Автомобілю потерпілого, а відповідно і за вимогами Страховика у спірних правовідносинах є ОСББ, як управитель відповідного багатоповерхового будинку, який самостійно здійснював управління відповідного об`єктом, зокрема в період настання страхового випадку у спірних правовідносинах, що є предметом його діяльності та обов`язком згідно зі статутом (предметом діяльності Об`єднання є управління, утримання, збереження і використання спільного майна Об`єднання, пункт 4.8).

Виходячи з викладено, для отримання страхового відшкодування обов’язком потерпілого є:

• Наявність страхового полісу та настання страхової події;
• Фіксування (фото-, відео фіксація) настання страхової події з прив’язкою до місцевості – факту падіння снігу з даху житлового будинку на припаркований Автомобіль, що призвело до його пошкодження:

а) звернення до правоохоронних органів для фіксації події та порушення кримінальної справи за статті 194 КК України…, а в подальшому отримання відмови у внесенні відомостей щодо вказаного звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (для додаткової доказової бази);

б) звернення до страховика з метою фіксування страхової події, проведення оцінки шкоди та відшкодування вартості пошкодженого майна;

3) Суброгація у зобов’язанні (після отримання страхового відшкодування),  тобто зміна осіб (потерпілого на страховика) у вже наявному зобов`язанні та подальші регресні стягнення страховика з винуватої особи (управителя будинку).

 

Матеріал по темі: «На автомобіль з даху будинку впала глиба снігу – суб’єкт відповідальності?»

 

 

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, управитель, осбб, падіння снігу, крига, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов

Процедурні порушення при призначенні та проведені документальних перевірок

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки допуску процедурних порушень з боку податкового органу при призначенні та проведені документальних перевірок

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 6.2.1 статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У п. 78.4 ст. 78, п.п. 79.1, 79.2 ст. 79 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки

Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством чітко визначено порядок проведення перевірок платників податків.

Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Невиконання наведених призводить до визнання перевірки незаконною та до відсутності її правових.

Разом з тим, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 та Верховного Суду, яку відображено, зокрема, в постановах від 11.07.2019 у справі №804/8855/14, від 11.06.2019 у справі №815/348/18, від 07.02.2020 у справі №815/5748/15, від 20.03.2020 у справі №804/8592/15, від 02.09.2020 по справі №820/3426/16, від 06.11.2020 у справі №826/6329/16, від 25.02.2021 у справі № 826/10069/15.

Отже, невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги тощо).

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 27.05.2021 у справі № 320/2460/19, від 29.07.2021 у справі №540/1899/19.

До того ж, у постанові від 28.10.2021 у справі №810/3099/18, окрім наведених вище висновків, Судова палата з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що наслідки перевірки, яка не мала бути призначена і проведена, якби відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, є також незаконними і не можуть створювати правових наслідків такої.

За таких обставин, оскільки порушення порядку проведення контрольного заходу позбавляє суд можливості прийняти акт перевірки як допустимий доказ, висновки податкового органу про наявність в діях платника податків порушень норм податкового законодавства є передчасними, а тому оскаржувані рішення є неправомірними.

Таким чином, саме наведені процедурні питання підлягають першочерговому дослідженню судом, оскільки встановлення грубих та суттєвих порушень проведенні податкової перевірки повністю нівелює її наслідки, незалежно від виявлених порушень.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 826/954/17.

ВИСНОВОК: У випадку протиправності дій контролюючого органу щодо призначення та проведення перевірки платника податків, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії (податкове повідомлення-рішення, податкова вимога тощо) підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Вказане підтверджено нещодавньою судовою практикою, а саме 23 вересня 2022 року Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/3827/19, адміністративне провадження № К/9901/1382/21  (ЄДРСРУ № 106412905).

 

Матеріал по темі: «Мораторій на податкові перевірки в період карантину (COVID-19)»

 

Теги: мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов

Звертається до суду прокурор, а не орган прокуратури

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право подання скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору (прокурору вищого рівня), а не органу прокуратури

26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 554/9193/19, провадження № 61-4397св22 (ЄДРСРУ № 107050388) досліджував питання щодо належності суб’єкту звернення до суду від імені прокуратури на захисті державних інтересів. 

Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ((абзац перший частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналіз вказаної норми свідчить, що право подати апеляційну скаргу в цивільній справі належить, належить, керівнику/заступнику керівника обласної прокуратури, а не обласній прокуратурі. Тому в разі подання апеляційної скарги в цивільній справі питання про поновлення строку має вирішуватися для належного суб`єкта, а не органу прокуратури.

Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

 

Матеріал по темі: «Представництво прокурором інтересів державних підприємств»

 

 

Теги: представництво інтересів держави прокурором, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов

 

Помилка щодо природи правочину, як підстава для визнання його недійсним

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Істотне значення помилки щодо природи правочину, як підстава для визнання його недійсним в судовому порядку

26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/32485/20, провадження № 61-7209св22 (ЄДРСРУ № 107050392) досліджував питання щодо помилки про природу правочину, як підстава для визнання його недійсним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:

під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20) вказано, що: «наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічне тлумачення визначене 19 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 718/955/20, провадження № 61-383 св 21 (ЄДРСРУ № 97134699).

Проте, Верховний Суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Верховний Суд погоджується, що наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) та від 03 травня 2022 року в справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20).

ВИСНОВОК: Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, однак істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

 

Матеріал по темі: «Визнання договору дарування житла недійсним (обман/помилка)»

 

 

Теги: обман, помилка, дарування, визнання договору недійсним, істотне значення, недійсний правочин, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов