Адвокат Морозов (судовий захист)
Стягнення інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих за період невиконання
судового рішення про повернення суми попередньої оплати за непоставлений
товар.
18.10.2017 року в рамках справи № 3-133гс17 судові палати у
господарських справах і у цивільних справах Верховного Суду України
досліджували питання щодо правової можливості стягнення на підставі ст. 625
Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих за
період невиконання судового рішення про повернення суми попередньої оплати за
непоставлений товар.
Суд вказав, що у постановах Верховного Суду
України від 24 жовтня 2011 року у справі № 3-89гс11, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі № 3-73гс11, від 14 листопада 2011 року у справі № 3-116гс11 викладено такі висновки. Чинне
законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового
рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання,
а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє
грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення
строків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність
правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК
є необґрунтованим.
У постанові Верховного Суду України від 28
березня 2012 року у справі №6-36736вов10 (у порядку перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами
Судовою палатою у цивільних справах) викладено висновок, що індексації
внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а
іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Аналогічний висновок викладено в постанові
Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 за позовом про стягнення суми боргу з
урахування інфляційних втрат і 3 % річних.
У постанові Верховного Суду України від 15
жовтня 2013 року у справі № 3-30гс13 за позовом про стягнення попередньої оплати, інфляційних втрат і 3 %
річних викладено такий висновок. Застосування судами ч. 2 ст. 625 ЦК щодо
стягнення з відповідача суми індексу інфляції та 3 % річних є помилковим,
оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за
договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов’язанням у
розумінні ст. 625 ЦК.
У постанові Верховного Суду України від 16
вересня 2014 року у справі № 3-90гс14 за позовом про стягнення штрафів, пені та 3 % річних викладено такий
висновок. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення
позовних вимог у частині стягнення 3 % річних, суд касаційної інстанції не
звернув уваги, що ст. 625 ЦК передбачено можливість стягнення 3 % річних за
прострочення саме грошового зобов’язання. Разом із тим, стягнення з відповідача
суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового
зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе
грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за
непоставлений товар. За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів,
отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в
розумінні ст. 625 ЦК.
У постанові Верховного Суду України від 2
березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 за позовом про стягнення процентів за користування чужими грошовими
коштами, 3 % річних та інфляційних втрат за час невиконання судового рішення
про стягнення коштів в порядку двосторонньої реституції викладено такі
висновки. Стаття 625 ЦК поширюється на грошове зобов’язання, яке
існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Отже, суд вказав, що за своєю правовою
природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та
юридичних осіб.
Разом із тим, відповідно до положень ст. 11
ЦК рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов’язків у
випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності
прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, ч. 4 ст. 36,
ст.ст. 43, 46, ч. 3 ст. 334, ч. 3 ст. 653 ЦК.
ВАЖЛИВО: Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове
виконання зобов’язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення
судового рішення, але не породжує таке зобов’язання, крім випадків, коли положення
норм чинного законодавства пов’язують виникнення зобов’язання саме з набранням
законної сили рішенням суду.
Відповідно до ст. 655 ЦК за договором
купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати
майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або
зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, договір купівлі-продажу є
складним зобов’язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов’язань:
по-перше, правовідношення, в якому продавець повинен передати майно, а покупець
наділений правом вимагати виконання цього обов’язку; по-друге, правовідношення,
в якому покупець зобов’язаний оплатити переданий товар, а продавець має право
вимагати від покупця відповідної оплати.
Якщо договором встановлено обов’язок покупця
частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня
оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором
купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлено договором, – у строк,
визначений відповідно до ст. 530 ЦК. Якщо продавець, який одержав суму
попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має
право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати
(ст. 693 ЦК).
У справі даній справі судами
встановлено, що покупець здійснив попередню оплату товару, обумовлену
Контрактом, натомість продавець у встановлений строк товар не передав,
унаслідок чого особа, якій покупець відступив право вимоги за Контрактом,
звернулася до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати на підставі
ч. 2 ст. 693 ЦК. Задовольняючи такий позов, суд стягнув суму попередньої
оплати, застосувавши примус з метою захисту права кредитора на повернення
грошових коштів. Суд установив, що боржник допустив порушення обов’язку
передати відповідний товар, тобто право кредитора на повернення коштів виникло
до прийняття рішення судом. Суд касаційної інстанції погодився з
висновками судів попередніх інстанцій про незастосування до спірних правовідносин
положень ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки вимогу про повернення попередньої оплати
засновано на положеннях ч. 2 ст. 693 ЦК, а спірне зобов’язання не є грошовим.
(!!!) Таким чином,
судове рішення, яким задоволено вимогу про повернення попередньої оплати, не породжує,
а підтверджує підставу виникнення приватноправового зобов’язання, у тому числі
грошового характеру, яке виникло до, а не внаслідок прийняття такого судового
рішення.
Предметом позову у даній справі є стягнення 3
% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК, нарахованих з дата
прийняття постанови апеляційним судом до остаточного виконання рішення суду про
повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.
Отже, положеннями ст. 625 ЦК
встановлено відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Визначено, що
боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлено договором або законом.
ВАЖЛИВО: Оскільки у справі, яка розглядається, право на повернення грошових
коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником
обов’язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст
основного зобов’язання. Грошовим є зобов’язання, що передбачає передачу грошей
як предмета договору або їх сплату як ціни договору.
Зобов’язання поставити товар, передати річ,
здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового внаслідок ухвалення
судового рішення про повернення/стягнення коштів за його невиконання.
Частиною 3 ст. 693 ЦК законодавець передбачив
спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного
виконання зобов’язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої
оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК від дня, коли товар мав
бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення
йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок
продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї
суми від покупця.
ВИСНОВОК: Ураховуючи викладене, висновки судів у даній справі про те, що
зобов’язання з повернення попередньої оплати стало грошовим з дати набрання
законної сили рішенням суду є помилковим.
Теги: 3% річних, інфляційні витрати, нарахування процентів, невиконання
судового рішення, повернення суми, попередня оплата за товар, 625 ЦК України,
судова практика, Адвокат Морозов
