Дискреційні повноваження ДВС: відкриття провадження без коду боржника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є перепоною у відкритті виконавчого провадження відсутність певних даних про особу боржника?  Дискреційні повноваження (вільний розсуд) органів примусового виконання рішень при стягненні бюджетних коштів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п.24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п.6 Порядку.

ВАЖЛИВО: стягувачем є фізична або юридична особа,  на  користь  чи  в  інтересах  якої видано  виконавчий  документ,  а  боржником - фізична або юридична особа,  визначена  виконавчим  документом  (частини  перша,  друга статті  8  Закону України "Про виконавче провадження"). Статусу стягувача і боржника  сторони  набувають  після  відкриття виконавчого  провадження  як  у разі виконання рішення суду,  яким закінчується судовий розгляд справи, так і у разі виконання ухвали суду про забезпечення позову (Рішення  Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Сінюгіної Ірини Іванівни від 31 травня 2011 року справа N 1-18/2011 ).

Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

•  заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового звязку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа;
• судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
• оригінал або копію розрахункового документа, який підтверджує
• перерахування коштів до відповідного бюджету.

Пунктом 2 Порядку № 845 визначено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону, у виконавчому документі зазначаються, зокрема, ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.

Поряд з цим, Державна казначейська служба, як суб’єкт владних повноважень, уповноважена на виконання рішень судів за законом України "Про виконавче провадження" (ч. 2 ст. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, поясненим, довідки, іншу інформацію.

Крім того, пунктом 1 ч. 6 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, визначено, що казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку; одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежне від форми власності та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицію, зазначеною у Постанові від 21 травня 2014 року по справі № 6-45цс14 судової палати у цивільних справах Верховного Суду України та Постанови ВСУ у справі № 6-62цс14 від 25.06.2014 р

Так, Верховний Суд України вказав, що частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи).

Разом із тим, як зазначив Верховний Суд України, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Тобто, у разі не зазначення індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків) у рішенні суду, судовому наказі, згідно із п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець може самостійно звернутися до відповідного державного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

ВАЖЛИВО: Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника, на думку Верховного Суду України, не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини другої  2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окремо необхідно вказати, що адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження виконавчої служби (казначейства) щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі  про прийняття виконавчого листа до виконання за своєю правовою природою є дискреційним.

У Постанові від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 Вищий адміністративний суд України вказав, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 18.03.2014 р. справа № 21-11а14 та від 21.05.2013 р. справа № 21-87а13.

Однак треба пам’ятати, що існує і поняття судової дискреції (судового розсуду), яке охоплює повноваження суду (його права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен  підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

ВАЖЛИВО: суд (тим більш касаційної інстанції) позбавлений процесуальної можливості  перебирати на себе повноваження відповідача щодо прийняття на виконання виконавчого листа, а також зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії чи приймати рішення за умови настання чи встановлення певних обставин.

Відповідно до ст. ст. 11 та 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішені справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, треба вказати, що частина 2 статті 11 КАС України передбачає можливість для суду вийти  за межі позовних вимог в разі,  якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (Ухвала ВАСУ від 27 липня 2016 р. справа №  К/800/11958/16).

 ВИСНОВОК:

1. Згідно із судовою практикою вищої судової ланки України, не є перепоною у відкритті виконавчого провадження відсутність певних даних про особу боржника.
2. Суд не має право втручатися або брати на себе дискреційні повноваження державних органів;
3. Зацікавлена особа, у судовому та/або адміністративному порядку, може оскаржити чи визнати незаконним або протиправним будь – яке рішення державних органів, якщо воно прийнято з порушенням діючого законодавства.

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, юрист, судовий захист, адвокат, Морозов Евгений