Позов проти ліквідатора банку вважається позовом проти НБУ

Адвокат Морозов (судебная защита)

Здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.

31.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в рамках справи № 21-3361а16 зробила наступний висновок.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Між тим 14.12.2016 р. Верховним судом України зроблений правовий висновок у справі № 6-2735цс16 у відповідності до якого «невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди»  підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Матеріал по темі:«Невиконання банком – банкрутом розпорядження про перерахування коштів» 

Однак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.

Частиною другою вказаної норми передбачено, що у разі порушення цього Закону чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ (частина третя статті 87 Закону № 2121-III).

З огляду на викладене слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного ним банківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.

Частиною дев’ятою статті 88 Закону № 2121-III встановлено, що орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.

Відповідно до частини шостої статті 92 цього Закону в редакції, чинній на час  відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації  Банку, при виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ.

Разом із тим за змістом частини четвертої статті 99 Закону № 2121-III позови, подані проти ліквідатора, вважаються позовами, поданими проти НБУ.

ВИСНОВОК: Отже, у контексті пункту 7 частини першої статті 3 КАС з урахуванням положень частини шостої статті 92 Закону № 2121-III призначений НБУ ліквідатор є суб’єктом, що здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державного регулювання діяльності банків та здійснення банківського нагляду НБУ, а отже, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства.

Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов

Стягнення коштів з банку в період введеної тимчасової адміністрації

Адвокат Морозов (судебная защита)

Введення тимчасової адміністрації в банк унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

12.04.2017р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-350цс17 виходила з нижчевикладеного.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку –  це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

ВАЖЛИВО: Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації, а саме під час тимчасової адміністрації не здійснюється:  задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

ВИСНОВОК: якщо Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення банку з ринку, то це  унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 20.01.2016 року по справі № 6-2001цс15 (№ в ЄДРСРУ 55179270) та від 13.06.2016 року по справі № 6-1123цс16 (№ в ЄДРСРУ 58497382) .

P.s. Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 нівелює можливість в період здійснення ліквідаційної процедури банку зарахування зустрічних однорідних вимог (взаємозалік кредит / депозит).

Більше того, Верховний суд України постановою від 06.04.2016 року по справі № 3-174гс16 (№ в ЄДРСРУ 57227008) вказав: поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, не передбачено.

Отже, виходячи із сталої судової практики вбачається, що припинення зобов'язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, тобто взаємозалік депозиту на кредит  (ч. 1 ст. 601 ЦКУ) в умовах, коли Національним Банком України у відповідний банк введено тимчасову адміністрацію, є неможливим.

  

Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, гарантування, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов

Зарахування зустрічних однорідних вимог під час ліквідації банку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в період здійснення ліквідаційної процедури банку шляхом взаємозаліку кредиту та депозиту: судова практика Верховного суду України.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 нівелює можливість в період здійснення ліквідаційної процедури банку зарахування зустрічних однорідних вимог (взаємозалік кредит / депозит).

Однак спершу необхідно вказати, що Постановою ВСУ від 13.06.2016 року по справі № 6-1123цс16 (№ в ЄДРСРУ 58497382) передбачено, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічні положення містяться у Постанові ВСУ від 20.01.2016 року по справі № 6-2001цс15 (№ в ЄДРСРУ 55179270).

Разом з тим, правовою позицією ВСУ (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-43цс15 (№ в ЄДРСРУ 50974503) передбачено, що відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

ВАЖЛИВО: Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Стаття 606 Цивільного кодексу України застосовується судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.

Також, у випадку, коли боржник банку отримав право вимоги до банку за депозитним договором, відповідні кредитні зобов'язання між банком і таким боржником не можуть припинятися на підставі ст. 606 ЦК, оскільки положення зазначеної статті до таких правовідносин не застосовуються (Постанова ВСУ від 23.03.2016 року по справі № 3-107гс16 (№ в ЄДРСРУ 56786298).

Більше того, поєднання боржника та кредитора в одній особі та припинення зобов’язань за Кредитним договором у межах вартості предмета застави не відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 3-107гс16 та від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16. (Постанова ВСУ від 14.12.2016 року по справі № 3-1286гс16).

В період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон), у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

ВАЖЛИВО: Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом, який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини.

Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація – процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв’язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами – фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

ВАЖЛИВО: Так, відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами.

Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань.

Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Більше того, Верховний суд України постановою від 06.04.2016 року по справі № 3-174гс16 (№ в ЄДРСРУ 57227008) вказав: поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, не передбачено.

Отже, банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження підприємства за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого в підприємства не виникає грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів і видачу готівки.

ВИСНОВОК:  виходячи із сталої судової практики вбачається, що припинення зобов'язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, тобто взаємозалік депозиту на кредит  (ч. 1 ст. 601 ЦКУ) в умовах, коли Національним Банком України у відповідний банк введено тимчасову адміністрацію, є неможливим.

Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, гарантування, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов