Чи можливо витребувати в порядку статті 388 ЦК України майно, яке не
визначене індивідуально, або майно, яке не виділено в натурі?
20 червня 2023
року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №
362/2707/19, провадження № 14-21цс22 (ЄДРСРУ № 111908321) досліджувала
питання щодо правової можливості витребувати в порядку статті 388 ЦК України
майно, яке не визначене індивідуально, або майно, яке не виділено в натурі.
Неподільною є
річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга
статті 183 ЦК України).
Згідно з
абзацом першим частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною
індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що
вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
У постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі №
612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що індивідуалізація
речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмінних
властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють у необхідних випадках
виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених
індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що
відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі,
індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.
У постанові від
02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15
Верховний Суд України зробив висновок, що витребувати можна лише
індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
Вказаний
висновок неодноразово підтримував Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного цивільного суду в постановах від 25 січня 2018 року у справі № 520/9193/15-ц (провадження № 61-1466св18), від
02 квітня 2018 року у справі № 522/12782/15-ц
(провадження № 61-2963св18), від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від
05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц
(провадження № 61-22402св18), від 28 лютого 2019 року у справі № 472/34/15-ц (провадження № 61-28409св18), від 20
січня 2021 року у справі № 2-4440/11
(провадження № 61-5464св20) та інших.
Водночас при
вирішенні справи № 6-1203цс15 Верховний Суд
України в постанові від 16 вересня 2015 року зазначив про наявність підстав для
витребування у відповідача на користь фізичних осіб 54/100 частки спірного
нерухомого майна згідно зі статтею 388 ЦК України. Витребовуючи частку в майні,
Верховний Суд України не з`ясовував, чи є це майно індивідуально визначеним або
виділеним у натурі.
За вимогами
статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать
земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці,
переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи
специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами
відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного
утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом
державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом
порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у
справі № 653/1096/16-ц (провадження №
14-181цс18; пункт 90)).
Цей фактичний
стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові
(частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним
володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим
майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо
остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок
реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем
останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається
за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує
державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним
(законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує,
неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати
Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №
359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023
року у справі № 488/2807/17 (провадження №
14-91цс20; пункт 92)).
Пунктом 1
частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і
підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на
нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до
Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація
права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з
боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є
безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює
спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої
Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
З визнанням
того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно
підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного
володіння».
Як уже
зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,
без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
У постанові від
14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного
позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був
незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим
майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за
власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного
підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з
підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду,
яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини
першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого
майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення
відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі
задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого
незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не
зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є
підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно,
зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до
статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю
часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки у
справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної
частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде
внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2
спірного будинку та 1/2 земельної ділянки.
Такий висновок
узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у
справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від
відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це
майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
Виділ частки з
майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ
майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК
України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого
майна на користь позивачки.
З урахуванням
наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду
України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі №
6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в
постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження №
61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження №
61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження №
61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене
майно або майно, яке виділено в натурі.
ВИСНОВОК: Таким чином, суд має правову можливість
витребувати в порядку статті 388 ЦК України майно, яке не визначене
індивідуально, або майно, яке не виділено в натурі на
користь позивача (без зобов’язань відповідача повернути це майно власникові),
що є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на
нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на
нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем… і яке, в
подальшому, може бути поділено/розділено між сторонами.
Матеріал по
темі: «Витребування майна, яке вибуло на
підставі скасованого судового рішення»
Теги: право власності, майно, скасування судового рішення, витребування
майна, добросовісний набувач, позовна давність, строк давності, власник майна,
сторона правочину, віндикаційний позов, статті 388 ЦК України, судовий захист,
Верховний суд, Адвокат Морозов
