Звільнення директора товариства за його ініціативою (ч.2)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика палата Верховного суду: умови припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора) товариства за його ініціативою 

6 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 127/27466/20,  провадження № 12-10гс23 (ЄДРСРУ № 113430105) досліджував питання щодо умов припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства за його ініціативою. 

Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу. 

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України). 

При цьому слід враховувати, що за змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 2275-VIII рішення загальних зборів учасників товариства про обрання та припинення повноважень виконавчого органу не можуть прийматись шляхом опитування. 

Статтею 31 Закону № 2275-VIII передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті). 

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону № 2275-VIII, частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. 

Водночас голова загальних зборів не визначений Законом № 2275-VIII серед органів товариства і на час спірних правовідносин не належав до органів, які можуть бути уповноважені статутом на скликання загальних зборів учасників. 

У зв`язку із цим виконанню підлягали положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону № 2275-VIII, за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства. 

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII). 

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час. 

ВИСНОВОК: Позов виконавчого органу товариства (директора) не підлягає задоволенню, якщо останнім недотримана процедура передбачена  Законом № 2275-VIII та Статутом щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи, так як це не дає підстав для висновку, що права останнього були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як директора Товариства з незалежних від нього причин.

 

 

Матеріал по темі: «Звільнення директора товариства за його ініціативою (ч.1)»

 

 

  

Теги: звільнення керівника, увольнение директора, загальні збори, розірвання трудового договору, рішення зборів, підприємство, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Надання ордерів на вселення в гуртожиток

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та порядок надання ордерів на вселення в гуртожиток

05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 465/6671/14-ц, провадження № 61-1331св22 (ЄДРСРУ № 107706619) досліджував питання щодо надання ордерів на вселення в гуртожиток.

Відповідно до приписів статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Згідно зі статтею 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

У постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-83цс15 зроблено висновок, що ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення. Ордер, виданий на зайняте жиле приміщення, може бути визнаним недійсним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні, зайняла його на законних підставах.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм матеріального права міститься й у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2017 року у справі № 6-2556цс16 з уточненням про те, що такий висновок підлягає застосуванню до правовідносин щодо надання ордерів на вселення в гуртожиток.

Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 759/3119/16-ц (провадження № 61-19109св20) зазначив, що згідно із частинами першою, другою статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Аналіз наведеного положення свідчить про те, що жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, повинно бути не тільки фактично, а й юридично вільним. Ордер не може бути виданий також і на жиле приміщення, якщо в ньому будь-яка особа (хоча б й не на законних підставах) проживає. Відповідний орган місцевого самоврядування, органи з управління житловим фондом до видачі ордера повинні вжити заходів з метою звільнення спірного приміщення. Так само надане жиле приміщення повинно бути юридично вільним від прав третіх осіб на нього, тобто таке житло повинно перебувати на балансі відповідного органу місцевого самоврядування та на нього не повинно існувати прав власності, користування або будь-яких інших майнових прав у третіх осіб.

ВИСНОВОК: Тобто, видача ордера на зайняття житлового приміщення, зайнятого іншою особою на законних підставах, свідчить про порушення прав такої особи та наявності підстав для визнання виданого ордера недійсним.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року у справі № 740/3188/20, провадження № 61-20182св21 (ЄДРСРУ № 105190667).

 

Матеріал по темі: «Виселення мешканців з гуртожитку у зв’язку із його аварійністю»

 

 

 

Теги: ордер, гуртожиток, вселення, виселення, житлове приміщення, право власності, баланс, підприємство, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов