Адвокат Морозов (судовий захист)
Велика Палата Верховного Суду: неналежне (неповне,
недостатнє) обґрунтування позовної заяви, а також ненадання доказів на
підтвердження позовних вимог, як підстава для її повернення заявникові
25 січня 2024
року Велика Палата Верховного Суду в
рамках справи № 320/14843/23,
провадження № 11-153заі23 (ЄДРСРУ № 116670839) досліджувала питання щодо
неналежного (неповного, недостатнього) обґрунтування позовної заяви, як
підстава для її повернення заявникові.
Відповідно до
частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є
справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб`єктів владних повноважень.
Розгляд і
вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності
сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом
їх переконливості (частина перша статті 9 КАС).
Відкриття
провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС, які не наділяють суд повноваженнями при
вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному
позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та
достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві,
визначати належних учасників справи.
Ці питання
можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.
Крім того,
відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній
заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими
позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох
відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад
обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що
підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та
бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення
оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів
позивача.
Із цих
законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права,
свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до
адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт
владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то
який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням,
бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи
належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи
слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст)
порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка
звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг
порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному
конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання
викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його
юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення,
нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна
ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням
позовної заяви прийнятною/неприйнятною (12 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках
справи № 640/7310/19,
провадження № 11-905заі19 (ЄДРСРУ № 88265312).
Поряд з цим,
правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова
кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній
заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для
визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.
Отже, саме на
суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи
із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова
норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом
для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання
яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або
обраного позивачем способу захисту.
(!!!) Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав
спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й
обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду
справи, а не на стадії відкриття
провадження.
Після відкриття
провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених
нормами КАС) може провести підготовче судове засідання для з`ясування
відповідно до частини другої статті 173 цього Кодексу, зокрема, питань щодо
остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин,
позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин
справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (08 квітня
2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/41071/19, провадження № 61-2192св20
(ЄДРСРУ № 88815618).
ВИСНОВОК: Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного
судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової
підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не
можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення
позовної заяви позивачу в подальшому.
Матеріал по темі: «Обґрунтованість касаційної скарги, як
вид мистецтва, для звернення до Верховного суду»
Теги: позов, докази, обґрунтуванням позову, предмет,
підстави, зміна, доповнення, позивач, підготовче засідання, повернення позовної
заяви, залишення без руху, усунення недоліків, незгоди з правовим обґрунтуванням,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
