Правила виключної
підсудності відносно нерухомого майна або виключення з правил - Верховний суд
09
вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 910/6644/18
(ЄДРСРУ № 91436902) досліджував питання виключної підсудності відносно
нерухомого майна.
Розпочати
необхідно з того, що в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №460/4286/16-ц, від 16.05.2018 року у справі №640/16548/16-ц та від 19.06.2019 року у справі №760/6693/17 виключну підсудність встановлено для
позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114
ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до
нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на
них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і
користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній
частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про
поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із
цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном
(визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму
жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним;
про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави;
розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з
приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення
додаткового строку для прийняття спадщини.
Виходячи
з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності
застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з
приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні
ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме
майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності)
договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов
договору, об`єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.
Однак
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського
суду від 17.10.2019 у справі №905/1732/18
(ЄДРСРУ №85154462) зазначено, що на відміну від спору про визнання договору
іпотеки недійсним, у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, предметом
доказування є правомірність набуття або переходу права власності чи права
користування майном від однієї особи до іншої за вже вчиненим правочином, коли
зобов`язання за ним виконані повністю чи частково.
До
позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових
прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником
свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави
заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України); негаторний - про
усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження
своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України); про визнання права
власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі
втрати документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 Цивільного
кодексу України) тощо.
Тому
правила виключної
підсудності (частина третя статті 30 Господарського
процесуального кодексу України) не
поширюються на позови, що виникають із зобов`язань щодо прав на нерухоме майно
(найм, оренда, застава, іпотека тощо). До таких позовів
застосовуються загальні правила підсудності.
Окрім
цього, припинення іпотеки має наслідком припинення записів про іпотеку та
обтяження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вимога здійснити
державну реєстрацію припинення іпотеки та обтяження є також похідною від
припинення іпотеки за договором іпотеки.
За
таких обставин, вимога про скасування державної реєстрації іпотеки є не
основною, а похідною.
Така
правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №910/16461/16.
Вирішуючи
питання визначення територіальної підсудності даного спору, колегія суддів
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертається до
висновків Великої Палати Верховного Суду, що були викладені у постанові від
07.07.2020 у справі № 910/10647/18 і
зазначає таке.
Приписи
статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських
спорів.
Так,
відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу
нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна
або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені
одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за
місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно
до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ,
сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
ЦК
України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на
рухомі і нерухомі.
Відповідно
до частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно,
нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній
ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх
призначення.
(!!!) Отже, основним критерієм віднесення речей до
нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці,
переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх
розглядати необхідно у сукупності.
За
змістом частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене
нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту
завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом
передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає
з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме
майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності
виникає з моменту державної реєстрації.
У
розумінні частини 2 вказаної статті ЦК України житлові будинки, будівлі,
споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно". Однак вказаний
перелік об`єктів нерухомого майна не є вичерпним.
Так,
зокрема, відповідно до статті 5 Закону України від 1 липня 2004 року №
1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень" об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі,
споруди, житлові та нежитлові приміщення.
Таким
чином, нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене
специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність,
неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення.
Особливістю
правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може
набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і
завершеного нерухомого майна.
Виходячи
з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об`єкт будівництва (об`єкт
незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення
розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких
суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та в порядку,
визначених актами цивільного законодавства.
У
частині 3 статті 30 ГПК України йдеться про виключну підсудність справ у
спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї
категорії розширено.
ВИСНОВОК: Отже, виключна підсудність
застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як
безпосередньо, так і опосередковано,
а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав
та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.
P.s.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила,
що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова
позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати
саме останню правову позицію Великої Палати.
Матеріал по темі: «Безпідставне ототожнення «підсудності» з «юрисдикцією» (підвідомчістю)»