Адвокат Морозов (судовий захист)
З моменту набуття права
власності на об`єкт нерухомості виникає обов`язок зі сплати податку за земельну
ділянку, на якій розміщений такий об`єкт
27
січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 804/886/18,
адміністративне провадження №К/9901/26098/19 (ЄДРСРУ № 87268430) досліджував
питання щодо нерозривності нерухомості з земельною ділянкою на якій вона
розташована.
Підпунктом
14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю -
обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі
земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і
комунальної власності.
За
підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним
податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних
ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і
нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки
державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно
до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками
земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно
з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування
є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
При
переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні
ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням
прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної
реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287
ПК).
У
частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття
права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у
власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право
користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка
набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на
земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право
власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни
її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на
земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права
власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною
ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що
були у попереднього землекористувача.
Статтями
125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а
також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають
з моменту державної реєстрації цих прав.
Аналогічним
чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право
власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду,
унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
За
частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998
року №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок,
будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також
переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає
набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється
договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем
земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або
споруда.
Зазначені
норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного
податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається,
переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється
його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів
із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
У
розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14,
підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів
270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України
платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач,
якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для
його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом
порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває
до моменту припинення (переходу) цього права.
Верховний
Суд України в постанові від 7 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а
вказав наступне: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності
чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності
нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над
нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2
статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати
державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
Відповідно
до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є
нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта
індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Пунктом
286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування
земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи
виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та
у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері
будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за
запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної
ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за
землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За
приписами пункту 286.5. статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум
податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня
поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою,
встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У
разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника -
юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок
сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того
місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а
новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
У
разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника -
фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає
(вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання
інформації про перехід права власності.
Якщо
такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган
надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення.
Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Платники
податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за
місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру
площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника
податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки
податку; нарахованої суми податку.
У
разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними,
підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів,
зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган
за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів
перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове
повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається
скасованим (відкликаним).
Відповідно
до п. «е» ст.141 Земельного кодексу України підставами для припинення права
користування земельної ділянки є набуття іншою особою права власності на
житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
При
цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою
статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права
власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право
власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із
виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило
стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване
одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак
об`єкта права власності.
Вказана
правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 23 грудня
2015 року у справі № 6-244цс15, від 12
жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16
та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі
№ 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).
Якщо
певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його
частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача
переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на
тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна,
обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий
об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок,
будівлю або споруду.
Аналогічна
правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8
червня 2016 року (справа №21-804а16) та
постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16),
а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16).
Теги:
земля, земельна ділянка, нерухомість на земельній ділянці, оренда землі з
нерухомістю, право власності на нерухомість, принцип нерозривності землі з
нерухомістю, судова практика, Адвокат Морозов
