Правова природа набуття права власності на новобудову в період шлюбу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правовий режим майна в новобудові набутого в період шлюбу. Визначення частки права власності подружжя в новобудові. 

15.11.2017 р. Верховний суд України в контексті справи № 6-2921цс16 досліджував питання щодо правового режиму майна в новобудові набутого в період шлюбу.

Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішеннях Верховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07, від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 та від 02.10.2013 р. у справі № 6-79цс13, від 01.07.2015 р. у справі № 6-612цс15 та від 16.12.2015 р. у справі № 6-2641цс15, від 07.12.2016 р. у справі № 6-1568цс16 та ін.).

Застосовуючи  норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти  або спільна праця подружжя.

Судова практика називає критерії, які дозволяють надати спірно-набутому майну режим спільного майна, зокрема це:

1) час набуття такого майна,

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Однак, правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.

ВИСНОВОК:  сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Теги: спільна сумісна власність подружжя, особиста приватна власність, подружжя, поділ майна подружжя, раздел имущества супругов, дружина, чоловік, спірне майно, поділ майна, шлюб, кошти, придбання майна, судова практика, набуття право власності, Адвокат Морозов

Припинення частки у майні одного з співвласників: компенсація вартості

Адвокат Морозов (судебная защита)

Необхідність попереднього внесення іншим співвласником майна відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, у разі спору про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, у вигляді компенсаційної вартості останнього.

05.07.2017 р. в рамках справи №6-2405цс16 Верховним судом України досліджувалось питання щодо необхідності попереднього внесення іншим співвласником майна відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, у разі спору про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, у вигляді компенсаційної вартості останнього.

Суд вказав, що відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

За положенням частин першої та другої статті 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власником належної йому частки, що є у спільній частковій власності, співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

За змістом статті 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв`язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділу відповідно до закону він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми права.

ВАЖЛИВО: Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.

За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з  урахуванням інтересів усіх співвласників.

Разом з тим положення статті 365 ЦК України регулюють випадки припинення Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати: чи дійсно є неможливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на усе спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар тощо.

Права власності на частку у спільному майні за вимогою позивача - співвласника майна, який домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів у справі, та визначають умови такого виділу. Виплата компенсації у цьому випадку допускається за наявності умов, визначених пунктами 1 - 4 частини першої зазначеної статті, та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

При поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попередньо внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

ВАЖЛИВО: У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Вказаний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду № 6-1943цс16 від 23 листопада 2016 року, 6-068цс14 від 02 липня 2014 року, 6-81цс11 від 16 грудня 2012 року.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї,  вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном.

Згідно з частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15.

Більше того, згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ (з п.42. Рішення ЄСПЛ в справі «Андрій Руденко проти України») слідує, що внесення вартості частки у власності на депозитний рахунок суду першої інстанції було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні.

ВИСНОВОК: Отже, із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна дійти висновку, що  положення статті 364 ЦК України у поєднанні із частиною четвертою статті 71 СК України застосовуються до правовідносин щодо вимоги співвласника частки у майні, що знаходиться у спільній частковій власності, про отримання компенсації вартості своєї частки, у зв’язку з неможливістю виділення її в натурі.       

Разом з тим норми статті 365 ЦК України у поєднанні з частинами четвертою та п’ятою статті 71 СК України застосовуються до правовідносин щодо вимоги одного зі співвласників, у тому числі одного з подружжя, про припинення частки іншого співласника у спільному майні шляхом виплати йому компенсації вартості такої частки.

Відмовляючи в задоволені позову на підставі положень статті 364 ЦК України, суд виходив з того, що  у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем відповідачка не спроможна виплатити компенсацію вартості належної відповідачу частки у спільному майні, та з огляду на закріплені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України засади добросовісності і розумності, що спонукають суд урахувати інтереси обох співвласників, дійшов висновку, що виплата компенсації становить для відповідачки надмірний тягар.

Така позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в аналогічних справах № 6-4ц14 та № 6-2925цс15, а саме про те, що у таких правовідносинах суди мають встановити наступне: 1) чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; 2) чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; 3) чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; 4)  чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

P.s. втручання у право власності може бути виправдним згідно з ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде відповідати усталеній прецедентній практиці ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 р. в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства), якщо воно здійснено: 1) з метою урегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); 2) на підставі закону; 3) з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Матеріал по темі: «Присудження одному з подружжя грошової компенсації при поділі майна» 

теги: шлюб, сім’я, поділ майна, компенсація вартості, прекращение собственности, часть квартиры, раздел имущества, ідеальні частки, внесення на депозит, частка, спільна власність, приватна власність, неподільна річ, раздел имущества супругов, судова практика, Адвокат Морозов

«Цивільний шлюб»: розпорядження майном без згоди іншого із подружжя

Адвокат Морозов (судебная защита)

Правомірність відчуження майна придбаного в «цивільному шлюбі» без згоди іншого із подружжя.

07 вересня 2016 р. предметом судового розгляду Верховним судом України була справа № 6-727цс16 суть якої полягала в тому, що суди попередніх інстанцій установивши факт проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу вважали, що квартира, придбана ними за час спільного проживання за спільні кошти, є їх спільною сумісною власністю, а отже подальше укладання угоди, договору купівлі – продажу щодо спірної квартири, без згоди «іншого із подружжя» є незаконним.

Однак, вища судова ланка з даним твердженням не погодилась виходячи з наступного.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (стаття 658 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Згідно із частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Необхідно також відмітити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р.  N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюб визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст.  74 СК що регулює поділ майна осіб,  які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати,  що правило зазначеної норми поширюється на випадки,  коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і  між  ними  склалися  усталені  відносини,  що  притаманні подружжю.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, термін спільного проживання (не менше п’яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом), крім того, важливою складовою є відсутність спору про право.

Разом з тим, досліджуючи судову практику щодо зміни правового режиму майна «подружжя» у випадку його поділу, необхідно звернути увагу на Постанову Верховного суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. Знаковою цю постанову робить те, що суд назвав критерії, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна, зокрема це:

1) час набуття такого майна,

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

ВАЖЛИВО: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. (Постанова Верховного суду України від 01.07.2015 р. справа № 6-612цс15 та від 16.12.2015 р. справа № 6-2641цс15).

Відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України.

У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

ВАЖЛИВО: З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 р. (справа № 6-1622цс15), від 21 жовтня 2015 року (справа №6-1568цс15),  від 27 січня 2016 року   (справа   №6-1912цс15)    та від 30 березня 2016 року (справа № 6-533цс16).

Таким чином, у випадку виникнення подібної ситуації у судовому порядку покупцю необхідно доводити той факт, що останній не знав та і не міг знати про те, що спірне нерухоме майно належить на праві спільної сумісної власності «цивільному подружжю», а отже під час оформлення угоди ані нотаріус, ані покупець не повинні були пересвідчуватися у наданні «згоди іншого із подружжя» на укладення цього договору і, за таких обставин, правових підстав, передбачених частиною першою статті 74 та частиною другою статті 65 СК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу немає. 

Теги: шлюб, поділ майна, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов