Показ дописів із міткою платник податку. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою платник податку. Показати всі дописи

16/04/2019

Стягнення з власника нерухомості орендної плати за земельну ділянку комунальної власності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення з власника нерухомості орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований.

12 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №922/981/18 (ЄДРСРУ № 81112600) досліджував питання щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, відповідно до положень статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення відповідачем договору купівлі-продажу нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

(!!!) Отже, за змістом наведених положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з урахуванням змісту частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, однак матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з міською радою та державної реєстрації такого права.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

ВАЖЛИВО: Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

ВИСНОВОК 1: З огляду на викладене Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі № 922/3412/17.


Водночас за змістом визначення, наведеного у частині 1 статті 79 ЗК, України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.


Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, обставини щодо визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки є необхідною умовою для визначення розміру недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою.

ВИСНОВОК 2: Для вирішення даного спору встановленню підлягають наступні обставини, зокрема, 1) чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти; 2) чи розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку?







Теги: оренда землі, аренда земли, суборенда, земельна ділянка, земельний податок, плата за суборенду, платник податку, земля в оренду, судова практика, Адвокат Морозов

17/02/2019

Зупинити податкову перевірку шляхом забезпечення адмін. позову – реальність!!!

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу ДФС про призначення податкової перевірки.

13 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/112/18, адміністративне провадження №К/9901/52952/18 (ЄДРСРУ № 79791671) досліджував питання щодо правової можливості зупинення податкової перевірки шляхом забезпечення адміністративного позову при оскаржені наказу на проведення перевірки.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

(!!!) Клопотання позивача про забезпечення позову мотивовано тим, що реалізація контролюючим органом своїх функцій податкового контролю шляхом проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може також призвести до чергового порушення прав та інтересів позивача, а саме донарахування податкових зобов'язань, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат (зокрема, необхідно буде звертатись до суду, визнавати недійсним рішення, тощо).

Предметом оскарження в адміністративному позові у справі, що розглядається, є законність прийняття ДФС наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства, призначеної на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Зміст положень статей 78,79 Податкового кодексу України свідчить про те, що суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням контролюючого органу про призначення перевірки та оспорити його в суді.

Проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.

За таких обставин задоволення клопотання позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу ДФС  до ухвалення рішення в адміністративній справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями Податкового кодексу України функцій та повноважень.

Судом першої інстанції наведено мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що можуть істотно вплинути на можливість ефективного захисту прав та інтересів позивача та правильно оцінено співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Зокрема суд першої інстанції посилається на наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (???), висловленої у постанові від 24.12.2010 року, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Таким чином, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Факт допуску до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. А відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірок), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулось допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного Верховний суд вважає обґрунтованими доводи платника податків в частині того, що в разі проведення контролюючим органом перевірки на підставі оскаржуваного наказу, захист прав позивача стане неможливим, так як мета проведення перевірки буде досягнута. Вказане у сукупності, свідчить про те що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення порушених прав та інтересів платника податків до ухвалення рішення в даній адміністративній справі.


P.s. На думку автора, це дуже дієвий механізм…який, станом на сьогодення, підкріплений правовою позицією Верховного суду, а отже при отримані наказу на проведення податкової перевірки алгоритм дій платника податків наступний:
  • Звернення в адміністративний суд з позовом про визнання протиправним наказу про проведення документальної позапланової невиїзної податкової перевірки;
  • Одночасно з позовною заявою, необхідно подавати заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якій просити суд зупинити дії спірного наказу до моменту вирішення справи по суті, тобто до набрання судовим рішенням законної сили.








Теги: документальної, позапланової, невиїзної, податкової, перевірка, платник податку, наказ, запит про надання інформації, податкова перевірка, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов






16/02/2019

Орендна плата за земельну ділянку передану в суборенду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб’єкт сплати орендної плати за земельну ділянку передану в суборенду

12 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 822/3241/15, адміністративне провадження №К/9901/19171/18 (ЄДРСРУ № 79758909 ) досліджував питання обов’язку орендної плати за земельну ділянку передану суборенду.

Податковим кодексом встановлено обов'язок орендаря земельної ділянки  сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Об'єктом орендної плати за землю є земельна ділянка, надана в оренду, а суб'єктом сплати даного платежу  є орендар земельної ділянки.

Закон визначає право орендаря земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, обмеживши при цьому делегування обов'язку орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суборендар згідно договору суборенди є фактичним користувачем земельною ділянкою, а тому є платником податку згідно ст.269 ПК України, та зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою.

Статтею 288 Податкового кодексу України чітко визначено платником орендної плати - орендаря земельної ділянки, який наділений правом передачі орендованої земельної ділянки у суборенду (без  зміни  цільового  призначення,  якщо  це передбачено  договором оренди або за письмовою згодою орендодавця), обмеживши при цьому розмір плати за суборенду, яка не може перевищувати розмір орендної плати.

Орендна плата є формою сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, визначеною податковим законодавством, у той час, як плата за суборенду земельної ділянки є платежем в межах договірних відносин (суборенди), яка в свою чергу, законодавчо обмежується орендною платою.

ВИСНОВОК: У платника податку наявне право передачі орендованої земельної ділянки у суборенду, однак наявний і обов'язок, визначений податковим законодавством, щодо сплати земельного податку у формі орендної плати, без делегування такого фактичному користувачу земельної ділянки, у разі передачі її в суборенду.





Теги: оренда землі, суборенда, земельна ділянка, земельний податок, плата за суборенду, платник податку, земля в оренду, судова практика, Адвокат Морозов


12/05/2018

Позиція Верховного суду щодо оподаткування прощеного (анульованого) боргу




Адвокат Морозов (судовий захист)


Тенденції судової практики Верховного суду щодо оподаткування прощеного (анульованого) боргу.

08 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 817/401/16, адміністративне провадження № /9901/26135/18 (ЄДРСРУ №73869634) досліджуючи питання щодо оподаткування прощеного (анульованого) боргу підтвердив раніше висловлену правову позицію.

Суд вказав, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

ВАЖЛИВО: Основна сума боргу платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника.

Проценти нараховані за користування кредитними коштами включаються до оподаткованого доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором, оскільки нараховані проценти за користування кредитом, є платою за надану послугу з користування кредитними коштами, а тому анулювання таких (процентів) - звільнення від оплати за таку послугу для позивальника є додатковим благом, при цьому обов'язок сплати таких передбачено умовами кредитного договору як невід'ємної частини домовленостей досягнутих між сторонами та не є засобом забезпечення їх виконання.

При списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як плату за отриману послугу з користування наданими коштами.

Між тим, відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України. Пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.

Законодавством не заборонено встановлювати й інші види забезпечення виконання зобов'язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк є забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству. Підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов'язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки (штраф, пеня), а тому також не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи (Постанова Верховного суду від 08 травня 2018 року по справі  № 819/596/16 (ЄДРСРУ № 73869545).

ВИСНОВОК:  Доходом платника податку у розумінні норм Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є основна сума боргу та відсотки за кредитним договором, які були анульовані (прощені) кредитором, натомість анульовані (прощені) пеня, штраф чи підвищені відсотки (за прострочення платежу) не є доходом платника податку, а відповідно і не є об'єктом оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Таким чином, боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Аналогічна правова позиція викладена 13 березня 2018 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 826/2226/15  (ЄДРСРУ № 72721598),  від 08 травня 2018 року по справі № 802/692/16-а (ЄДРСРУ № 73869504).


P.s. Жодною колегією Верховного суду не спростовується, що сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний дохід, однак у ряді позицій прослідковується тенденція… що проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку (13.03.2018 р.  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 826/6380/15 (ЄДРСРУ № 72745231), від 25 квітня 2018 року у справі № 809/4380/15 (ЄДРСРУ № 73634666).








Теги: прощенная банком часть кредита, списание кредита, прощення боргу, анулювання частини кредита, платник податку, оподаткування кредиту, дохід банку, проценти нараховані банком, штраф, пеня, звільнення від оподаткування, судова практика, Адвокат Морозов


26/01/2018

Податкова перевірка без ознайомлення з наказом про її проведення


Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: наслідки не ознайомлення платника податку з наказом про проведення податкової перевірки.
Податковим кодексом визначено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, дотримання яких є підставою прийняття наказу про проведення перевірки.
Між тим згідно сталої судової практики вбачається, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Відносно юридичних наслідків податкової перевірки при скасуванні відповідного наказу.
У постановах Верховного суду України № 21-425а14 від 27.01.2015 р., № 826/5689/13 від 09.02.2016 та від 16.02.2016 р. у справі № 826/12651/14 міститься висновок про те, що невиконання вимог зокрема пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої
(!!!) Тобто у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.
Разом з тим Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у ряді своїх рішень, зокрема від 17.01.2018 р. провадження № К/9901/1895/18 по справі  №1570/7146/12 (ЄДРСРУ № 71692623) та від 16.01.2018 р. у справах № 2а/1570/4582/11, провадження № К/9901/924/18 (ЄДРСРУ № 71630461) та № 826/442/13-а, провадження № К/9901/898/18 (ЄДРСРУ № 71630409) підтвердив вищевказане.
Пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Приписи пункту 79.2 статті 79 визначають, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
ВАЖЛИВО: Як буквальне тлумачення аналізованої норми, так і системне тлумачення приписів ПК України виключають можливість проводити документальну позапланову невиїзну перевірку без надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, що мало місце в межах спірних правовідносин.
Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платником податків документальних підтверджень реальності здійснення ним господарських  операцій, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз первинних документів та дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення платником податків.
Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за умови ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
ВИСНОВОК: перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних, може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. (Правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року по справа № 21-425а14).
Більше того, акт перевірки отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки є неналежним доказом виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.




Теги: податкова перевірки, наказ про проведення перевірки, платник податку, ДФС, налоговая, податкова, оскарження в суді, адміністративне оскарження, податкове повідомлення-рішення, судова практика, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.