Адвокат Морозов (судебная защита)
Заперечення
посадовою особою контрагента факту підписання первинних бухгалтерських
документів та покази свідків в рамках кримінального провадження, як доказ
фіктивності та безтоварності господарських операцій.
Ухвалою Вищого
адміністративного суду України від 16.11.2016 року по справі № 826/7459/13-а (№
в ЄДРСРУ 62797106) вкотре підтверджено правову позицію Верховного суду України
виловлену у постановах від 5 березня 2012
року, 1, 2 грудня 2015 року, 22 березня, 22 вересня 2015 року, 12 квітня
2016 року та від 14 червня 2016 року (№№ 21-421а11, 21-1661а16, 21-3849а15,
21-170а16, 810/5645/14,
21-3270а15 № 21-1318а16 відповідно) стосовно
того, що первинні документи, які стали підставою для формування Товариством
податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта
оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого
мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила
свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими
та підписаними повноважними особами звітними
документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому
віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом
138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.
Окрім цього,
колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду
України ще у 2015 році вказала, що статус фіктивного, нелегального
підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські
операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального
підтвердження документами бухгалтерського обліку (Постанова
ВСУ від 01.12.2015 року по справі № 21-3788а15).
Більше того, «факт
того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було
постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно
характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій» (Постанова
ВСУ від 03.11.2015 року по справі № 826/3477/13-а (№ в ЄДРСРУ 54004960).
Разом з тим, судова
практика йде не зовсім проти платника податків, зокрема у своєму рішенні від
5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд
України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у
діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних
облікових та бухгалтерських документів, за умови, що
на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства
в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор,
не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за
умови скасування щодо нього постанови про порушення
кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою
статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»).
Так. національне
законодавство, а саме ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична
відповідальність особи має індивідуальний характер.
Аналогічна правова
позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011
у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до
якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на
податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
ВАЖЛИВО: згідно
чинного законодавства, контрагент належним чином повинен бути зареєстрованим у
Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що
доводить достатній об'єм правоздатності останнього для укладення спірної угоди (Ухвала
ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі № К/800/50811/15 (№ в ЄДРСРУ 59082021), а
в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості,
які внесені до ЄДР вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з
третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Ч. 4 ст. 72 КАС
України передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова
суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є
обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові
наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова
суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Листом ВАСУ від
14.11.2012 р. за № 2379/12/13-12 преюдицівність вищевказаної норми права
конкретизовано:
1. Судам варто
враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише
на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому
обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого
(виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної
відповідальності), а не щодо інших осіб».
2.
Адміністративний
суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у
тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно
кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності
такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових
норм.
Таким чином, в
такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у
кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним
доказом.
В підтвердження
зазначеному у своїй ухвалі ВАСУ від 30 жовтня 2013
р. у справі № К/9991/72665/12 вказав: «...протоколи
допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного
судочинства України, а тому дана
обставина судами обґрунтовано не взята до уваги як доказ порушення позивачем
податкового законодавства.
Більше того, ВАСУ йде
далі і в рішенні від 26.08.2015 р. по справі № К/800/60969/14 (№ в ЄДРСРУ
49164230) вказує наступне: «Обов'язковими для
врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній
справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця
та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій
чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова
кваліфікація діяння особи, наведена у вироку
в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто
застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є
обов'язковою для адміністративного суду».
Зокрема Верховний
суд України вказує наступне: «При розгляді конкретної справи суди
такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати» (Постанова
ВСУ від 04.10.2016 року по справі № 810/7161/14 (№ в ЄДРСРУ 62126197),
Постанова ВСУ від 26.04.2016 року по справі № 2а-4201/11/2670 (№ в ЄДРСРУ
58408742).
Вищий
адміністративний суд України зазначає, що результати
оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не
доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати
доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним
шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальній
справі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїх
доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати
належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки (Ухвала
ВАСУ від 27.07.2015 року по справі № 821/2809/13-а (№ в ЄДРСРУ 47869989).
«…судами попередніх
інстанцій правомірно не прийняті до уваги (посилання відповідача на вирок суду
по кримінальній справі), оскільки обставини щодо діяння фізичних осіб,
встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цих фізичних осіб, не
можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності дій
юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за
порушення податкового законодавства цією юридичною особою» (Ухвала
ВАСУ від 04.08.2015 року по справі № 804/14600/13-а (№ в ЄДРСРУ 48189246).
Закінчити матеріал
хочеться стандартною фразою Верховного суду України у такого роду відносинах:
«Аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків суду касаційної
інстанції та Верховного Суду України свідчить про те, що кожен
із них ґрунтується на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від
їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в одному випадку були
визнані як такі, що підтверджують ненадання податковим органом належних
доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на необґрунтоване одержання
податкової вигоди, а в інших - як такі, що доводять факт порушення
податкового законодавства».
Теги: податкові
спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь
у діяльності контрагента, первинні документи, судебная практика, оскарження
податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні
органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная
защита
