Адвокат Морозов (судовий захист)
Спрацювання
автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) не може бути
безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою
декларантом митною вартістю товарів
27
квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 140/804/19,
адміністративне провадження №К/9901/33328/19 (ЄДРСРУ № 88959816) досліджував
питання щодо застосування автоматизованої системи аналізу та управління
ризиками (АСАУР) при розмитнені товарів.
Так,
ще Верховний Суд України у постанові від 12 листопада 2014 року у
справі № 21-201а14, здійснивши
системний аналіз норм МК України, дійшов висновку, відповідно до якого у разі
незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності
документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на
митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з`ясування
достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного
контролю і митного оформлення, декларант
(суб`єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому
контролю.
Згідно
з статтею 248 Митного кодексу України (в редакції, чинній на
момент виникнення спірних правовідносин) митне оформлення розпочинається з
моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним
особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її
замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі
електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від
декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або
електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну
декларацію.
Декларування
здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом
вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний
кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного
контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування
можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому
носії (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтею
49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю
товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що
використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена
або підлягає сплаті за ці товари.
При
цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума
всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем
оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на
пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина
п`ята статті 58 Митного кодексу України).
Відповідно
до частини першої статті 57 Митного кодексу України
визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до
митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною
договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною
договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних
(аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання
вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Таким
чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на:
а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена
система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник
митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний
метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення
вартості товарів повинно бути обґрунтованим.
Згідно
з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль
правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною
договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України
відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом
доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за
відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині
першій статті 58 цього Кодексу.
За
правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у
разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом,
застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини
першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно
до частини першої статті 53 Митного кодексу України у
випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант
подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну
вартість товарів і обраний метод її визначення.
Таким
чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має
своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний
суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.
(!!!) Документами, які підтверджують митну вартість
товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених
у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та
документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на
підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний
договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі
їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є
об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні
документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні
та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять
реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні
(перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не
включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про
вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо
імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, -
страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість
страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу
України).
За
правилами частини п`ятої статті 53 Митного кодексу
України забороняється вимагати від декларанта або
уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені
в цій статті.
Зі
змісту статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом
визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному
органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу
її визначення.
Дана
норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318
Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає
виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних
для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної
справи.
Водночас
частиною третьою статті 53 Митного кодексу України
встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті,
містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що
підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей
щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари,
декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів
зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові
документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з
договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі
платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3)
рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням
умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5)
ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та
є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти
(прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені
спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових
організацій про вартість товару або сировини.
Зміст
наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право
здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але
ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на
підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку
наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом
відомостей.
Наявність
у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної
вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує
можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці
право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості
товарів.
Такий
висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в
постанові від 29 серпня 2019 року у справі №
805/5038/16-а.
У
постанові від 22 серпня 2019 року у справі №
810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що витребувати необхідно лише ті
документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості
задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного
кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути
підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли
подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не
спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Окрім
цього, у постановах від 21 лютого 2020 року у справі №813/1229/16
та від 28 лютого 2020 року у справі №804/3463/15
Верховний Суд висловив позицію, що положення статей 53-55, 57-58 Митного
кодексу України зобов`язують
митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви,
причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів,
а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити
документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши
відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість
товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості
товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані
складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Верховний
Суд у постанові від 23 січня 2020 року у справі №804/4365/16
вказав, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість
пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які
передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку
витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не
за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що
у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, у цій справі відповідач не обґрунтував свій сумнів щодо заявленої
позивачем митної вартості товару за основним методом та не довів правомірності
застосування другорядного методу визначення митної вартості товару.
При
цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість
пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а
не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для
визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані
документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують
сумнів у достовірності наданої інформації.
Зі
змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її
визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації
процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє
принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог
принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу
визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку
документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень
пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного
судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,
чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що
мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно
рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на
сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість
товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
У
постанові від 25 лютого 2020 року у справі №260/718/19
(ЄДРСРУ №87808788) Верховний Суд дійшов правового висновку, що
спрацювання системи управління ризиками АСАУР є лише рекомендацією посадовій
особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови
зовнішньоекономічної операції, та не
може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно
заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між
вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що
розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не
свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для
автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників
автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Верховний Суд у цій
справі зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може
базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її
формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її
даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними
зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом
України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС
України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів,
а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості
товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не
містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які
підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні
про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести
пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних
(аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити
докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при
визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних
методів.
Аналогічна
правова позиція підтримана Верховним судом в постанові від 07 квітня 2020 року
у справі № 160/5506/19, адміністративне
провадження №К/9901/7625/20 (ЄДРСРУ № 88626769).
ВИСНОВОК: Спрацювання автоматизованої системи
аналізу та управління ризиками (АСАУР) не може бути безумовною підставою для
відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю
товарів, а є лише рекомендацією посадовій особі ДФС детально проаналізувати
умови зовнішньоекономічної операції.
Теги:
автоматизована система аналізу та управління ризиками, АСАУР, розмитнення
товарів, оформлення товару, митниця, декларація, декларант, коригування
заявленої митної вартості, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
