Удаваний правочин для приховання іншої угоди: правові наслідки

Адвокат Морозов (судебная защита)

Укладання договору дарування для приховання правочину купівлі – продажу: правові наслідки та судова практика Верховного суду України.

Під час укладання цивільно – правових угод, особливо щодо розпорядженням нерухомим майном, за для мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже часто трапляються випадки коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків, приховують дійсний правочин укладаючи удаваний (рос: «мнимый») (наприклад: договір дарування нерухомості замість купівлі – продажу або «генеральна довіреність» на управління та розпорядження авто замість купчої ).

Так, 07.09.2016 р. Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-1026цс16 провів правовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном та зробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктів господарювання при вирішені такого роду спорів.

Відповідно до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Необхідно також вказати, що Верховний Суд України 24 вересня 2014 року розглянувши справу № 6-116цс14, предметом якої був спір про визнання договору фіктивним зробив правовий висновок у відповідності з яким фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України). Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним ( ст. 235 ЦК України).

В свою чергу пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

ВАЖЛИВО: Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача (Ухвала ВССУ від 20.01.2016 року по справі № 6-20405ск15 (№ в ЄДРСРУ 55477107).

Як було зазначено вище предметом дослідження Верховним судом України у справі                № 6-1026цс16 був договір дарування нерухомості, який одна із сторін вважала удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу за для ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів.

ВАЖЛИВО: Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

ВИСНОВОК: Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

У даній справі Верховний суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд вказав, що ураховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд касаційної інстанції безпідставно не взяв до уваги юридичні факти, з якими закон пов’язує певні правові наслідки, а саме: розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири оголошення про продаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахунку грошових коштів до моменту укладення спірного договору дарування; надання у позику коштів з метою придбання нерухомого майна й визнання цього факту позикодавцем.

Отже, з урахуванням викладеного суд встановив, що на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.

Більше того, ВСУ чітко вказав підставу для скасування рішень попередніх інстанцій, зокрема те, що суди не встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жодних мотивів передачі ними в дар квартири особі з якою вони не перебували у родинних відносинах.

Отже, правовим наслідком вчинення правочину для приховання іншого правочину є наступне:

1.            Суд, на підставі статті 235 ЦК України, має визнати, що сторони вчинили саме той правочин, який вчинено насправді;

2.            Суд вирішує спір із застосуванням норм діючого законодавства, що регулюють саме дійсний, а не удаваний правочин;

3.            Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його: нікчемним або недійсним.

А) нікчемним: (ч. 2 ст. 215 ЦК України: «недійсність встановлена законом» (частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України): а) Зміст правочину не може суперечити закону, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; б) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; в) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; г) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; д) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).

Б) недійсним: (ч. 1 ст. 216 ЦК України: «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування)».

P. s. Визнання в судовому порядку правочину удаваним, в плані доказовості, є складною справою, але, як правило, наслідком такого судового рішення є втрата як часу так і грошей, а також нервів сторін угоди.

Теги: удаваний правочин, мнимый, мнимая сделка, фиктивный, фиктивная сделка, последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, фіктивний, приховання правочину, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Вчинення правочину «представником»: аспект недійсності.

Адвокат Морозов (судебная защита)

Вчинення правочину представником з перевищенням повноважень або укладання угоди не уповноваженою особою.

Нещодавно, Верховний суд України розглядаючи справу № 3-84гс16 Постановою від 06 квітня 2016 року чітко констатував, що судова практика виходить з того, що відповідно до статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

 Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено.

Верховний суд наголошував, що такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання, тобто в судовому процесі необхідно довести, що Позивач упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюванного договору (підписував додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймав відвантажений товар, здійснював часткову оплату його вартості і.т.і.).

За наявності таких фактів Верховний суд підкреслює, що судам нижчої ланки необхідно керуватися положеннями статті 241 ЦК і, зокрема, нормою, наведеною у другому реченні частини першої цієї статті.

Разом з тим існує і оборотна  сторона медалі у вигляді іншого прикладу викладеному у  Постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 року по справі № 62612цс15.

У цій справі суд зазначив, що згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

«Як установив суд, додаткову угоду  від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договору оренди землі від 9 січня 2008 року НОМЕР_3 було підписано від імені власника земельної ділянки (ОСОБА_3) її донькою – ОСОБА_2, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень».

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

В даному випадку суд не взяв до уваги так зване «схвалення угоди» і не допомогло навіть те, що упродовж тривалого часу орендодавець (мати) вчиняла дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, оскільки була повідомлена представником (донькою) про укладення додаткової угоди та отримувала орендну плату за договором оренди після її укладення.

З урахуванням викладеного треба пам’ятати, що однією з найпоширеніших підстав позовної заяви недобросовісного контрагента є посилання на те, що підписант угоди (директор, генеральний директор та/або представник ) був не уповноважений та/або вийшов за межі своїх Статутних повноважень та уклав правочин поза межами своєї компетенції.

Правові підстави для  подання такого позову викладені у моєму матеріалі: «Вчинення правочину з перевищенням повноважень: аспект недійсності».

Таким чином,  при укладанні господарських договорів, а саме для їх відповідності вимогам діючого законодавства України, необхідно врахувати (перевірити) нижчевикладене:

1. наявність зареєстрованого належним чином суб’єкта господарювання, що підтверджується відповідним документом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб;

2. наявність відповідних повноважень у представника на вчинення такого виду правочинів, засвідчених рішенням Загальних зборів та/або Наглядовою Радою господарського товариства;

3. дії особи (директора, генерального директора і.т.і.) повинні відбуватися в рамках Закону і Статуту для певного виду правочинів, зокрема значних (великих) угод.

Якщо ж вищевикладена ситуація трапилась і є деякі ознаки/побоювання, що суд може визнати такий оспорюваний правочин недійсним, то в першу чергу в судовому процесі необхідно скористатися правовою допомогою захисника, виробити спільну стратегію процесуального захисту та всіма можливими засобами доводити факт виконання (можливо часткового виконання) умов угоди не тільки з Вашого боку, а й з боку контрагента.

Теги: вчинення правочину представником, недійсність договору, угода, сделка неуполномоченным лицом, представитель, контрагент, превышение полномочий, уполномоченное лицо, доверенность, устав, полномочия, предприятие, юридическое лицо, суд, иск, юрист, адвокат, Евгений Морозов

Познай контрагента или как избежать налоговых проверок!

Адвокат Морозов (судебная защита)

Зачастую основаниями для налоговых проверок, обысков и иных «процессуальных» действий является незаконная (фиктивная)  деятельность Вашего контрагента.

Фискальные органы очень любят в актах проверки употреблять следующие словосочетания: возбуждённое уголовное производство по контрагенту, отсутствие материально – технической базы или отсутствие наемных работников, недействительность сделки, заключение сделки не уполномоченным лицом, отсутствие предприятия по юридическому адресу, проведение «бестоварных операций», "налоговые ямы", фиктивные контрагенты по цепи и.т.д.

Во избежание указанного выше перед заключением сделок необходимо изучить деятельность вашего контрагента, проверить его по налоговым  и иным базам, изучить его материально - имущественное состояние, узнать количество наемных и штатных работников, юридический адрес, бюджетные обязательства, «предпринимательскую историю» и не лишним будет также изучить реестр судебных решений в которых принимает или принимал участие ваш контрагент.

«Осведомлен – значит вооружен!». 

Зная особенность функционирования предприятия – контрагента Вы будете точно уверены с кем имеете дело и откуда и по каким вопросам можно ожидать неприятностей.

Таким образом, можно заранее подготовиться к возможным проверкам, «подтянуть хвосты» и дать должный юридический отпор контролирующим органам.

Теперь позвольте немного статистики с сайта Генеральной прокуратуры Украины:

- Преступления в сфере хозяйственной деятельности -  ст. 212 Уголовно кодекса Украины «Уклонение от уплаты налогов, сборов (обязательных) платежей - 1665 уголовных производств за 2015 г.

А вот цитата с официального сайта Верховного совета Украины – «Комитет по вопросам налоговой и таможенной политике»  от 04.04.2016 г.:

«… По официальной статистике в 2015 году зарегистрировано 2415 уголовных производств по ст. 212 Уголовного кодекса, из них 85% уголовных производств закрыто за отсутствием события и / или состава уголовного преступления, что свидетельствует о возможных признаки злоупотребления налоговой милицией в этой сфере и безосновательное давление на налогоплательщиков. Из указанного количества зарегистрированных уголовных производств в суд с обвинительным актом было направлено лишь 180. Судом в 2015 году был осужден человек в 52 уголовных процессах по ст. 212 УК Украины, оправдано человек в 25 процессах. При этом, 30 обвинительных приговоров вынесены по ч. 1 ст. 212 УК Украины.»

Исходя и из изложенного выше, мы видим, что в процессе возбужденных уголовных производств из которых, опять же повторюсь 85% закрываться, происходят проверки контрагентов и последние исключительно в судебном порядке должны доказывать свою правоту теряя на это драгоценное время и средства.

Во избежание этого рекомендую, перед заключением сделки получить ЮРИДИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ РИСКОВ которые возможны при сотрудничестве с тем или иным контрагентом.

Однако стоит учесть, что для полноценной проверки контрагента лучше обратиться к профессионалу – ЮРИСТУ ИЛИ АДВОКАТУ, который имеет достаточный опыт взаимодействия с контролирующими органами, обладает позитивной юридической практикой, знает где и что искать, на что обратить внимание и что учесть при заключении, того или иного рода сделок, а также что совсем не маловажно, знает, как в рамках действующего законодательство «подчистить хвосты» да так, чтоб и «комар носа не подточил».

P.s. Народная мудрость гласит: «Лучшее решение проблемы, упреждение (недопущение) ее возникновения».

Теги: налоговые проверки, налоговые споры, контрагент, уголовное производство, отсутствие материально – технической базы, отсутствие наемных работников, недействительность сделки, заключение сделки не уполномоченным лицом, отсутствие предприятия по юридическому адресу, проведение бестоварных операций, налоговые ямы, фиктивные контрагенты по цепи, Адвокат Морозов, суд, защита, иски.