Адвокат Морозов (судебная защита)
Укладання
договору дарування для приховання правочину купівлі – продажу: правові наслідки
та судова практика Верховного суду України.
Під
час укладання цивільно – правових угод, особливо щодо розпорядженням нерухомим
майном, за для мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже часто
трапляються випадки коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків,
приховують дійсний правочин укладаючи удаваний (рос: «мнимый») (наприклад: договір дарування
нерухомості замість купівлі – продажу або «генеральна довіреність» на
управління та розпорядження авто замість купчої ).
Так,
07.09.2016 р. Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-1026цс16 провів
правовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном та
зробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктів
господарювання при вирішені такого роду спорів.
Відповідно
до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог
розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
У
сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані
на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер
і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних
дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Частиною 1 ст. 638 ЦК
України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі
досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги,
додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК
України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має
бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Необхідно також
вказати, що Верховний Суд України 24 вересня 2014 року розглянувши справу №
6-116цс14, предметом якої був спір про визнання договору фіктивним зробив
правовий висновок у відповідності з яким фіктивний правочин –
це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які
обумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України). Якщо сторонами вчинено правочин для приховання
іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а
удаваним ( ст. 235 ЦК
України).
В свою чергу пунктом
24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9
«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів
недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно
встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі
невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій
на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину
недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину
було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
ВАЖЛИВО: Таким чином, визнання договору недійсним
у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних
правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто
сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач,
який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники
правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину,
тобто тягар доказування
фіктивності правочину покладається на позивача (Ухвала ВССУ від 20.01.2016 року по
справі № 6-20405ск15 (№ в ЄДРСРУ 55477107).
Як було зазначено вище
предметом дослідження Верховним судом України у справі
№
6-1026цс16 був договір дарування нерухомості, який одна із сторін вважала
удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу за
для ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів.
ВАЖЛИВО: Якщо буде встановлено, що правочин вчинено
сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо
правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином
сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються
інші правовідносини.
На відміну від
фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін
виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
ВИСНОВОК: Установивши під час розгляду справи, що
правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК
України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із
застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено,
суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про
визнання його недійсним.
Відповідно до вимог
статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину
удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є
удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення
інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим
правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати
насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та
обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Оскільки згідно із
частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною
вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній
волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним
фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при
укладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей
правочин з метою приховати інший та який саме.
У даній справі
Верховний суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи
справу на новий розгляд вказав, що ураховуючи, що при укладенні удаваного
правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не
відповідає їх внутрішній волі, суд касаційної інстанції безпідставно не взяв до
уваги юридичні факти, з якими закон пов’язує певні правові наслідки, а саме:
розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири оголошення про
продаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахунку
грошових коштів до моменту укладення спірного договору дарування; надання у
позику коштів з метою придбання нерухомого майна й визнання цього факту
позикодавцем.
Отже, з урахуванням
викладеного суд встановив, що на відміну від договору купівлі-продажу, договір
дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить
про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.
Більше того, ВСУ чітко
вказав підставу для скасування рішень попередніх інстанцій, зокрема те, що суди
не встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жодних
мотивів передачі ними в дар квартири особі з якою вони не перебували у родинних
відносинах.
Отже, правовим
наслідком вчинення правочину для приховання іншого правочину є наступне:
1.
Суд, на підставі
статті 235 ЦК України, має визнати, що сторони вчинили саме той правочин, який
вчинено насправді;
2.
Суд вирішує спір із
застосуванням норм діючого законодавства, що регулюють саме дійсний, а не
удаваний правочин;
3.
Якщо правочин, який
насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення
його: нікчемним або недійсним.
А) нікчемним: (ч. 2 ст. 215 ЦК України: «недійсність
встановлена законом» (частинами першою - третьою, п'ятою та шостою
статті 203 ЦК України): а) Зміст правочину не може суперечити закону, а також
інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; б) Особа, яка вчиняє
правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; в)
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній
волі; г) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним; д) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не
може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей).
Б) недійсним: (ч. 1 ст. 216 ЦК України: «Недійсний правочин не створює
юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі
недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій
стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а
в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у
користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість
того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування)».
P. s. Визнання в судовому порядку правочину
удаваним, в плані доказовості, є складною справою, але, як правило, наслідком такого судового рішення є втрата як часу
так і грошей, а також нервів сторін угоди.
Теги: удаваний правочин, мнимый, мнимая
сделка, фиктивный, фиктивная сделка,
последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки
недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, фіктивний, приховання
правочину, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов
