Адвокат Морозов (судовий захист)
Акт податкової перевірки
не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а отже не
оскаржується в судовому порядку.
13
грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
810/6689/14, адміністративне провадження №К/9901/5866/18 (ЄДРСРУ №
78534573) в черговий раз досліджував питання щодо правомірності судового
оскарження акту податкової перевірки, який фактично не є рішенням суб’єкта
владних повноважень.
Відповідно
до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в
суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не
забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і
протиправних посягань.
Завданням
адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в
редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та
розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів
фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових
відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при
здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому
числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого
та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею
6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа
має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до
адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю
суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У
справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень
частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про
охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня
2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»,
який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям
«право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий
феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним
об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті
задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може
суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним
принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування
у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним
благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не
заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин,
заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або
недоцільним.
<...>
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах
України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же
зміст.
Таким
чином обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність
відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів
особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися
(зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка
стверджує про їх порушення.
Гарантоване
статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України
право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом
порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відносини,
що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції
контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час
здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення
податкового законодавства, урегульовані положеннями Податкового кодексу України
(далі - ПК України).
У
пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення
спірних відносин) визначено, що податковий контроль - це система заходів, що
вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування,
повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання
законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та
касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль
за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За
правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право
проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або
невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно
до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та
електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються
посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними
представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки
порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт
(довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими
особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається
платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його
підписати.
У
разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний
підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з
підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Загальне
поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів
документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого
законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України
від 22 грудня 2010 року №984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12
січня 2011 року за №34/18772), положення якого були чинними на момент
виникнення спірних відносин, згідно з яким - це службовий документ, який
підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської
діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені
порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
У
цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених
перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим
правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює
відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом
індивідуальної дії у розумінні КАС України.
ВАЖЛИВО: Дії службової особи щодо
включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді.
Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них
є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням
до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.
Обов'язковою
ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є
те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів
відповідних правовідносин і мають обов'язків характер. Висновки, викладені у
акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження
контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки
контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному
законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані
судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені
згадувані висновки акта.
Враховуючи
викладене, Верховний Суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта
владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких
прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не
можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про
виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого
законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається
відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й
оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення
у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо
оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Аналогічна
правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10
вересня 2013 року по справі №21-237а13, а
також Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року у справі №813/2524/17, від 10 травня 2018 року по справі №811/119/13-а та постанові від 09 серпня 2018 року
(справа № 826/5302/14).
Матеріал по темі: «Внесення змін в акт
документальної перевірки платника податку»
ТЕГИ:
акт податкової перевірки, довідка, внесення змін в акт перевірки, виправлення,
описки, податкова перевірка, податкове повідомлення-рішення, заперечення на акт
перевірки, адміністративне оскарження, судова практика, Адвокат Морозов
