Контроль за використанням земельних ділянок рекреаційного призначення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Контроль за цільовим призначення та використанням земельних ділянок рекреаційного призначення відведених суб`єктам господарювання

24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/25350/21, адміністративне провадження № К/990/36339/22 (ЄДРСРУ № 111078200) досліджував питання щодо контролю за цільовим призначення та використанням земельних ділянок рекреаційного призначення відведених суб`єктам господарювання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За частинами першою та другою статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно частини першої статті 48 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивна споруда - нерухоме майно, призначене для занять фізичною культурою і спортом. Земельні ділянки, на яких розташовані спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

Відповідно до положень статі 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Згідно статті 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 Земельного кодексу України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Верховний суд звертає увагу, що у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 818/57/18 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 600/2150/21-а сформовано правовий висновок стосовно застосування вищезазначених норм матеріального права, відповідно до якого питання будівництва, обслуговування того чи іншого об`єкту нерухомого майна нерозривно пов`язаний з земельною ділянкою, на якій такий об`єкт розташований. Наявність того чи іншого об`єкта нерухомості повинен відповідати цільовому призначенні земельної ділянки та їй відповідати.

Також відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25 вересня 2015 року їх метою є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Всі держави повинні забезпечити здоровий спосіб життя та добробуту людей будь-якого віку (стаття 3 ЦСР «Міцне здоров`я і благополуччя»).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а відповідно до частин першої, четвертої статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

ВИСНОВОК: Оскільки Україна проголосила людину, її життя та здоров`я найвищою соціальною цінністю, то, відповідно, повинні бути забезпечені дієві механізми державних гарантій реалізації права на охорону здоров`я кожного, зокрема шляхом сприянню розвитку фізичної культури і спорту.

Тому, використання земельних ділянок, відведених під розміщення на них об`єктів розвитку фізичної культури і спорту, не за цільовим призначенням призведе до нівелювання вказаних конституційних гарантій Держави.

Законні вимоги органів контролю і нагляду за охороною земель, зокрема, щодо цільового призначення земельних ділянок, відведених суб`єктам господарювання під розміщення на них об`єктів розвитку фізичної культури і спорту, є способом забезпечення Державою закріплених у Конституції України гарантій стосовно людини, її життя і здоров`я, а тому підлягають обов`язковому і повному виконанню.

 

Матеріал по темі: «Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Витяг з техдокументації про НГО землі в автоматичному режимі (без перевірки даних)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в автоматичному режимі (без перевірки даних)

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів належить до повноважень відповідної сільської, селищної, міської ради, а дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з такої технічної документації.

Отже, рішення відповідної ради є обов`язковим до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, в тому числі й орендарем.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 240/5579/18, від 08 лютого 2021 року у справі № 806/1488/16, від 13 липня 2022 року у справі № 240/4257/19.

Відповідно до статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Таким чином, кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю та цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Разом з цим, чинним законодавством передбачено можливість внесення змін до Державного земельного кадастру, зокрема щодо коду класифікації видів цільового призначення земельної ділянки чи інших значень, що впливають на нормативну грошову оцінку.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 823/902/17 вказала, що у правовідносинах, пов`язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.

У постанові від 24.11.2021 у справі № 817/1780/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що дії з формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можуть бути предметом судового оскарження, а підстави позову слугуватимуть висновку про належність обраного способу захисту прав.

Окрім цього, дії щодо формування даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зокрема щодо застосування рентоутворюючих коефіцієнтів, можуть бути предметом судового розгляду (07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/139/19, адміністративне провадження № К/9901/28105/19 (ЄДРСРУ № 107731844).

Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 у справі №820/1804/16 дійшов висновку, що спеціальним нормативним актом не було встановлено однозначного обов`язку використовувати лише програмне забезпечення для визначення відповідних коефіцієнтів. Таким чином, надаючи оскаржуваний витяг відповідач зобов`язаний був перевірити правомірність та обґрунтованість вказаних в ньому даних, які впливають на вартість грошової оцінки земельної ділянки. Формування витягу в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення в ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2022 № 160/12709/19.

ВИСНОВОК: Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення в ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/10494/19, адміністративне провадження № К/9901/47553/21, ЄДРСРУ № 107571307).

 

Матеріал по темі: «Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата земельного податку та орендної плати під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості сплати земельного податку та орендної плати за землю під час воєнного стану

В зв’язку із запровадження на території України Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов’язань.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120 від 15.03.2022 року передбачені особливості справляння податку під час дії воєнного стану.

Так, відповідно підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ передбачено що, тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Також вказаним Законом що тимчасово (2022-2023 р.) не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї) визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»  Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 376 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2020 р. № 371) міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, а також  головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій.

Серед основних завдань Міністерства є забезпечення формування та реалізація державної політики з питань тимчасово окупованих територій України та захисту прав населення, що на них проживає, кінцевою метою якої є їх реінтеграція в єдиний конституційний простір України, відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаного державного кордону України ( п.п. 1, 2 п. 3 Положення).

Мінреінтеграції в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Мінреінтеграції, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Накази Мінреінтеграції, видані в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (п. 9 Положення).

Так, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України  від 22.12.2022  № 309, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004, в рамках постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (преамбула наказу) «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

В свою чергу, ч. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 6 грудня 2022 р. № 1364 встановлює, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Отже з моменту прийняття Мінінтеграції наказу № 309 від 22.12.2022  можливим є застосування положень, передбачених підпунктами 69.14, 69.22 пункту 69  підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, оскільки останній прийнято на виконання постанови Кабінету Міністрів України зазначеної вище.

Зазначений Перелік не є фіксованим документом, а регулярно актуалізується, з урахуванням воєнної ситуації в країні.

До нього ретроспективно включені території, на яких велися бойові дії та які були тимчасово окуповані з 24 лютого 2022 року і на яких бойові дії або тимчасова окупація завершилися.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов’язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов’язковим виконанням таких обов’язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Разом з цим наказом Міністерства фінансів України від  29.07.2022  № 225 «Про затвердження Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та переліків документів на підтвердження» передбачено, що підставами неможливості виконання платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами податкових обов'язків (у тому числі обов'язків податкових агентів) є:

1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп'ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

2) неможливість використати чи вивезти документи, комп'ютерне та інше обладнання внаслідок ведення бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

3) використання чи вивезення документів, комп'ютерного або іншого обладнання, пов'язане з ризиком для життя чи здоров'я посадової особи платника податків або неможливе у зв'язку з встановленням уповноваженими органами державної влади відповідно до закону в умовах воєнного стану заборон та/або обмежень;

4) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового та їх знищення надалі внаслідок складання та реєстрації акцизних накладних, та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо (виключно в частині виконання визначених цим абзацом обов'язків);

5) відсутність у платника податків інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову та фінансову звітність, відсутність можливості у власника призначити таких посадових осіб за умови відсутності у такого платника податків об'єктів оподаткування, або показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, може бути пов'язана з такими обставинами:

посадова особа є одночасно одним із власників юридичної особи за умови, що відсутність такого співвласника (акціонера, учасника, засновника) унеможливлює прийняття рішення про призначення на постійній або тимчасовій основі іншої посадової особи;

юридична особа заснована на власності окремої фізичної особи, яка одночасно є єдиною посадовою особою такої юридичної особи.

6) перебування (податкова адреса платника податків та/або фактичне знаходження / знаходження виробничих потужностей тощо) на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії, який (які) знаходиться в оточенні (блокуванні) або тимчасово окупований збройними формуваннями Російської Федерації;

7) інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.

Отже, на виконання положення підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» та підпункту 129.9.7. пункту 129.9 статті 129 Податкового кодексу України вказує, що пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану.

ВИСНОВОК: Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», згідно з пунктом 1 якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, яким є Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

 

P.s. Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року» втратив чинність.

 

 

Матеріал по темі: «Автоматична пролонгація договорів оренди землі після введення воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

Волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди землі не є безумовною підставою для їх поновлення без волевиявлення орендодавця

10 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 379/661/21, провадження № 61-5737св22 (ЄДРСРУ № 105706289) досліджував питання щодо особливостей направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина перша статті 6 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Законом України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 161-XI) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону № 161-XI по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 161-XI до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону № 161-ХІ орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Виходячи із зворотного, відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах N 313/350/16-ц і N 159/5756/18).

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №126/2527/19 (провадження №61-10973св21).

Важливість дотримання як строку звернення орендаря до орендодавця, так і відповіді орендодавця на таке звернення неодноразово підкреслювалось Верховним Судом (див. постанови від 10    квітня 2018     року у справі №  594/376/17-ц, від 22   вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц, №   159/5756/18).

Втім, користуючись свободою договору, сторони мають можливість врегулювати строк звернення на власний розсуд, і у такому разі він має перевагу стосовно строку, зазначеного у статті 33 Закону №   161-XIV. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 03.02.2021 у справі №915/1003/20, від 03.11. 2021 року у справі № 910/7864/20 (ЄДРСРУ № 101027533).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону № 161-ХІ для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти:

• орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором;
• орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;
• до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;
• орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц).

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону № 161-ХІ, можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону № 161-ХІ) процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19.

Згідно з частиною восьмою статті 33 Закону № 161-ХІ додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відповідно до частини одинадцятої статті 33 Закону № 161-ХІ відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону № 161-ХІ, оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

При наявності заперечень орендодавців проти поновлення договору оренди землі з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» суд не може задовольнити позов орендаря, оскільки додаткова угода до договору оренди землі укладається сторонами для вирішення питання щодо поновлення дії договору при наявності взаємної згоди для державної реєстрації речових прав сторін, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

ВИСНОВОК: Установивши, що після закінчення строку дії договору оренди між орендарем  і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною, оскільки орендодавці повідомили орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Таким чином, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

 

Матеріал по темі: «Автоматична пролонгація договорів оренди землі після введення воєнного стану»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, поновлення договору, орендні відносини, орендар, земельна ділянка, передача в оренду, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов