Адвокат Морозов (судовий захист)
Інформація про осіб, котрі
одержали державне та комунальне майно у власність чи користування не є
інформацією з обмеженим доступом.
22
жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
351/872/16-а, адміністративне провадження №К/9901/24083/18 (ЄДРСРУ №
85087831) досліджував питання щодо інформації з обмеженим доступом.
Згідно
з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Статтею
2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням
адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне
вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного
захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У
справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних
повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на
підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та
законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це
повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що
мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо
(неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу
рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно,
зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими
наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких
спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі
прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За
приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних
судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними
суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною
2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Статтею
34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на
свій вибір.
Відповідно
до статті 3 Закону України «Про інформацію», основними напрямами державної
інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації;
забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання,
зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення
умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення
відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення
інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування;
постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних
ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній
співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового
інформаційного простору.
Згідно
з положеннями статті 5 цього Закону, кожен має право на інформацію, що
передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання
та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних
інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські,
політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і
законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно
до частини першої статті 6 Закону України «Про інформацію», право на інформацію
забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням
можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних
і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних
ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та
засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком
суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або
відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;
здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про
інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про
інформацію.
Згідно
зі статтею 20 цього Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з
обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї,
що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок
здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що
знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить
суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно
до статті 1 цього Закону, публічна
інформація - це відображена та задокументована будь-якими
засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в
процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених
чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних
повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно
з положеннями статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації»,
право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема обов`язком
розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків,
передбачених законом.
Відповідно
до пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної
інформації», розпорядниками
інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень -
органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого
самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що
здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення
яких є обов`язковими для виконання.
Статтею
4 вказаного Закону встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до
цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності
суб`єктів владних повноважень, вільного отримання та поширення інформації, крім
обмежень, встановлених законом, рівноправності, незалежно від ознак раси,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Згідно
зі статтею 5 цього Закону, доступ до інформації забезпечується шляхом
систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих
виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах,
будь-яким іншим способом, надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею
14 цього Закону встановлено обов`язки розпорядника інформації, серед яких
обов`язок оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення,
вести облік запитів на інформацію, надавати достовірну, точну та повну
інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність
наданої інформації.
Відповідно
до пункту 2 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної
інформації», розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати
нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім
внутрішньо-організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що
підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
Статтею
40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні
чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих
органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у
встановлений законом строк.
Положеннями
статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що
запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати
публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право
звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від
того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини
подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним.
Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом,
телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в
довільній формі.
Відповідно
до частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної
інформації», розпорядник
інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих
днів з дня отримання запиту.
Згідно
з частиною четвертою цієї статті, у разі якщо запит стосується надання великого
обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних,
розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів
з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник
інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих
днів з дня отримання запиту.
Статтею
22 цього ж Закону встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в
задоволенні запиту в таких випадках : 1) розпорядник інформації не володіє і не
зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством,
володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується,
належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини
другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не
оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з
копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених
частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь
розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із
загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається
неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22).
Частиною
1 статті 6 цього Закону встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є:
конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Відповідно
до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»,
обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при
дотриманні сукупності таких вимог : 1) виключно в інтересах національної
безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації
або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної
конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2)
розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від
оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно
з частиною другою статті 21 Закону України «Про інформацію», конфіденційною є
інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено
фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень.
Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної
особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в
інших випадках, визначених законом.
За
змістом частин першої та другої статті 11 Закону України «Про інформацію»
інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність
відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно
ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених
законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та
захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать,
зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні
переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
Відповідно
до положень статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», персональні
дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або
відповідною особою. Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація
про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи
комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про
доступ до публічної інформації».
Згідно
з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»,
не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними
коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним
майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих
коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування
юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог,
передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на
випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди
інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
(!!!) Зі змісту наведених норм чинного законодавства України
вбачається, що доступ до інформації може бути обмежений лише за наявності трьох
вимог. При відсутності ж хоча б однієї з них інформація є відкритою, а
розпорядник інформації зобов`язаний надати таку або довести, що наявні всі три
підстави для обмеження доступу до неї.
Аналогічна
правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07
лютого 2019 року по справі № 9901/478/18,
провадження № 11-919заі18 (ЄДРСРУ № 80364172).
Конституційний
Суд України в пункті 3.2 рішення від 20 січня 2012 року в справі № 2-рп/2012 за
конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо
офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої,
третьої статті 34 Конституції України, визначив, що відкритою є будь-яка
інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом
(частина друга статті 20 Закону № 2657). Зокрема, відкритою є публічна
інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та
задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була
отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх
обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні
суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації,
визначених законом (частина перша статті 1 Закону України «Про доступ до
публічної інформації). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також
інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім
суб`єктів владних повноважень.
За
гідно з Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду № 11 від 30 вересня
2013 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону
України № 2939-VI від 13 січня 2011 «Про доступ до публічної інформації» у
відносинах, пов`язаних із забезпеченням права на доступ до публічної
інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону
України «Про доступ до публічної інформації».
Складовою
частиною державного майна є земля (стаття 13 Конституції України, частина друга
статті 78 Земельного кодексу України).
Не
може бути обмежено доступ до інформації про земельні ділянки, надані приватним
особам у користування, а також прізвища, імена, по батькові цих фізичних осіб
та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки.
Обмеження
щодо наведеної інформації може бути застосоване у випадку, передбаченому
частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» і
лише з мотивів попередження шкоди інтересам національної безпеки, оборони,
розслідуванню чи запобіганню злочину.
Відповідно
до частини п`ятої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»,
обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з
обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої
необмежений.
Відповідно
до статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники
інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими
законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому
володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для
роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право
запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх,
записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні
підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу
запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати
достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти
правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену
інформацію.
Згідно
зі статтею 21 зазначеного вище Закону, інформація на запит надається
безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення
копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний
відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат
визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних
норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник
інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація
надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що
становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Отже,
правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірна заборона відповідача проводити копіювання
та фотографування протоколів сесії селищної ради, яка викладена в рішенні
відповідача, є незаконною, оскільки запити позивача стосувались
інформації, яка становить суспільний інтерес.
ВИСНОВОК: Верховний Суду констатує, що інформація про осіб, котрі одержали
державне та комунальне майно у власність чи користування, про розмір оплати
праці та інших виплат з бюджетів усіх рівнів, не є інформацією з обмеженим
доступом.
P.s.
Положення частини другої статті 6 № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження
доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід
ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція
відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у
разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового
тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути
обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Таким
чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в
листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної
інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення,
чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості
знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи
прав людини (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного
суду від 18 липня 2019 року а рамках справи №
№554/11837/14-а, адміністративне провадження №К/9901/1256/18, ЄДРСРУ №
83105365).
Теги:
інформація з обмеженим доступом, відмова в надані інформації, запит на
отримання інформації, службова, персональні дані, обмеженим доступом, судова
практика, Адвокат Морозов
