Припинення статусу ФОП
не перешкоджає розгляду справи за правилами господарського судочинства, якщо
спір виник саме в рамках підприємницької діяльності суб’єктів господарювання
23
липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
177/1858/19, провадження № 61-7301св20 (ЄДРСРУ № 90591360) досліджував
питання щодо припинення статусу ФОП не перешкоджає розгляду справи за правилами
господарського судочинства, якщо спір виник саме в рамках підприємницької
діяльності суб’єктів господарювання
Предметна
та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень
господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції,
визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за
частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що
виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених
частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках,
зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і
виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких
є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів,
укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні
особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За
ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі
- позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст.4 цього
Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори,
стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у
господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу.
Отже,
ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність
між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України,
Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного
законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність
у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом,
відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом
іншої юрисдикції.
З
огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України а
також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду
щодо розгляду конкретної справи має
значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у
зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно
до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю
розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва,
спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання
послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська
діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а
суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно
з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом
господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови
державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до
статті 58 цього Кодексу.
За
змістом ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає
між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері
господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт
(зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи
управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати
роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або
відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право
вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським
зобов`язанням.
За
положеннями ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності
фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють
підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або
не випливає із суті відносин.
Відповідно
до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за
зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном,
крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За
змістом ст. ст. 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208
Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну
реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізична особа -
підприємець (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну
реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за
укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як
фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями,
пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Великою
Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 26.06.2019
року по справі № 760/13915/18 зазначено, що
фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть
звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та
законних інтересів. Припинення
підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є
перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства,
оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання
договору поставки, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто
стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі
підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.
(!!!) Фізична особа - підприємець відповідає за своїми
зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким
чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких,
що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із
втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Такий
висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка
неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта
господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус
суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між
ними господарського договору (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13
лютого 2019 року у справі № 910/8729/18
(провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09
жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18
(провадження № 14-460цс19).
Припинення
підприємницької діяльності ФОП до звернення з позовом до суду не є перешкодою
для розгляду справи в порядку господарського судочинства, якщо спірні
правовідносини виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб`єктами
господарської діяльності.
ВИСНОВОК: Таким чином, якщо стороною у
правовідносинах виступала фізична особа – підприємець, то припинення надалі
підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у цих
правовідносинах, а отже спір повинен розглядатися за правилами господарського
судочинства.
Теги:
фоп, флп, втрата статусу фоп, господарська діяльність, припинення фоп,
ліквідація юридичної особи, господарська юрисдикція, Верховний суд, Адвокат
Морозов
