Обов’язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу
тимчасової споруди та його державної реєстрації: підтвердження право власності.
28 березня 2018 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках
справи № 755/16157/15-ц, провадження № 61-1253св17 (ЄДРСРУ № 73124714)
досліджував законність судових рішень на підставі яких було відмовлено заявнику
щодо витребування майна (торгівельної споруди) з чужого незаконного володіння
на підставі відсутності правовстановлюючих документів, які б підтверджували
право власності на спірний збірно-розбірний торговельний павільйон.
Суд вказав, шо відповідно до частини
першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник
володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321
ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно
позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею першою Першого протоколу до
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого
Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97‒ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,
4, 7 та 11 до Конвенції»,встановлено, що кожна
фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може
бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,
передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частиною першою статті 3
ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим
Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України
визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його
порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
(!!!) Таким
чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою
для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного
способу захисту.
Способами захисту цивільних прав та
інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним
(частина друга статті 16 ЦК України).
За змістом частин другої та третьої
статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес
іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може
відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею
положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу щодо меж здійснення
цивільних прав.
Нормами цивільного законодавства
передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України
надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Якщо є підстави, передбачені статтею
388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача,
захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення
віндикаційного позову. Тобто право витребувати майно із чужого незаконного
володіння має лише власник цього майна.
Відмовляючи у задоволенні позову суд
першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з
того, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи, які б
підтверджували право власності на спірний збірно-розбірний торговельний
павільйон.
Однак Верховний суд вказав, що такі
висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального
права та зроблені з порушенням норм процесуального права.
За змістом вищенаведеної статті 387
ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,
без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З контексту вказаної правової норми
вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє
майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка
заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою
особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння,
яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед
власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або
недобросовісними набувачами майна.
Частиною другою статті 328 ЦК
України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за
умовами частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном
вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду. Таким
чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння
майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.
У разі коли між особами відсутні
договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків
недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за
правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого
майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога
підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Відповідно до статті 321 ЦК України
право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього
права чи обмежений у його здійсненні.
За договором купівлі-продажу одна
сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у
власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується
прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК
України).
Як установлено судами, та
підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір
купівлі-продажу збірно-розбірного торговельного павільйону, тобто між сторонами
було укладено договір купівлі-продажу тимчасової споруди.
Відповідно до частини першої статті
181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать
земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці,
переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з частиною другою статті 181
ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до частини другої статті
28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №
3038-VI) тимчасова споруда торговельного, побутового,
соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької
діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених
конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним
регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово,
без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької
діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей
(павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не
мати такого приміщення.
Частиною четвертою статті 28 Закону
№ 3038-VI передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження
підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
містобудування.
ВАЖЛИВО: У
Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом
Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17
серпня 2000 року № 507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та
класифікація - тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.
Отже, тимчасова споруда є рухомою
річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється
тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових
споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.
Крім того, відповідно до частини
першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій
(електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не
встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 207
ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його
зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних),
у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Майно набувається на підставах, які
не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція
правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право
власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не
випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом
(стаття 328 ЦК). Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК
особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого
незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що
знаходиться у володінні відповідача. Право власності на рухоме майно доводиться
за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що
підтверджують виникнення такого права у позивача.
ВИСНОВОК: Оскільки
тимчасова споруда не є нерухомістю, то законом не вимагається обов'язкове
нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору відчуження чи оренди
такої споруди, а отже і відсутня необхідність державної реєстрації вказаного
майна.
Теги:
тимчасова споруда, временное сооружение, киоск, торгівельний павільйон,
знесення ларька, витребування майна, право власності на споруду, незаконне
володіння, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
