Підсудність спору щодо оскарження оцінки майна в разі його примусового відчуження для потреб Держави в умовах воєнного стану
22 серпня 2023 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 725/3969/22, провадження №
61-11721св22 (ЄДРСРУ № 112992690) досліджував питання щодо підсудності спору
щодо оскарження оцінки майна у разі його примусового відчуження в умовах
воєнного стану.
Правосуддя в Україні здійснюють
виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та
будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди
розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Відповідно до статті 125 Конституції
України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та
спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є
розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та
свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Кожен має право на справедливий
розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір
щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини
зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову
основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм,
які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1
статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з
питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20
липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № №
29458/04 і 29465/0, пункт 24).
Згідно із частиною першою статті 4
ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом,
звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи законних інтересів.
Предметна юрисдикція - це
розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та
адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті
справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в
межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21
серпня 2019 року у справі № 712/9272/17,
провадження № 14-345цс19).
Критеріями розмежування судової
юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає
розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад
правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у
їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на
вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Адміністративна справа - це
переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі
на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або
невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає
адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або
зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір
виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і
спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних
повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкти владних повноважень мають
право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених
Конституцією та законами України (частина третя статті 5 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 19
КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у
публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на
публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами
владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління,
у тому числі делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті
46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни
України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи,
організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній
справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом
(частина четверта статті 46 КАС України).
Суди розглядають у порядку
цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових,
сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких
здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного
судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших
реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або
майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і
переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК
України).
Якщо порушенням своїх прав особа
вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних
повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до
виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини
мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи
особистих немайнових інтересів, тому визнання незаконними (протиправними) таких
рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та
інтересів відповідно до пункту 10 статті 16 ЦК України.
При визначенні предметної юрисдикції
справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за
захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних
правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Подібні правові висновки викладені у
постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, провадження № 11-1066апп18, від 27
листопада 2018 року у справі № 820/3534/17,
провадження № 11-870апп18.
Відповідно до змісту статті 9 Закону
фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше
майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану мають
право на відшкодування вартості у разі його примусового відчуження в умовах
правового режиму воєнного стану.
Згідно з частиною першою статті 11
Закону попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна
здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на
дату його оцінки, яка проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його
примусове відчуження.
Відповідно до пункту 3 Порядку
розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно,
примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року №
998, заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене
майно (далі - заява) приймається, обліковується і розглядається за місцем
відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану - територіальним
центром комплектування та соціальної підтримки. До заяви додаються акт про
примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна.
Аналіз вказаних норм дає підстави
для висновку, що оцінка майна, проведена з метою визначення його ринкової
вартості, у подальшому є підставою для отримання компенсації вартості примусово
відчуженого майна колишньому власнику, тобто захисту його майнового права.
Спір між сторонами у справі виник у
зв`язку з незгодою з визначеною вартістю її майна, яке примусово відчужено на
підставі Закону, отже, є таким, що стосується виникнення, зміни або припинення
цивільних прав фізичної особи, незалежно від того, що стороною спору є суб`єкт
публічного права.
З огляду на зазначене за своїм
суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту
порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватно-правовим і підлягає
розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічні висновки викладено у
постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 904/868/22.
Верховний Суд бере також до уваги
також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у
справі № 686/8141/22, провадження № 61-5313св23,
зокрема, що у разі прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке
порушує, на думку позивача, його цивільне право, судовий захист цього права
здійснюється в порядку цивільного судочинства.
ВИСНОВОК: Зважаючи на те, що спір фактично
пов`язаний з реалізацією цивільних прав позивача, компетентним судом для
вирішення аналогічного спору є суд цивільної юрисдикції,
навіть не зважаючи на те, що спір виник у площині публічного інтересу, а
відповідачами можуть бути як військові адміністрації так і територіальний центр
комплектування та соціальної підтримки.
Матеріал по темі: «Відчуження або вилучення майна в
умовах воєнного стану»
Теги: вилучення майна, примусове
відчуження, воєнний стан, оцінка майна, підсудність спору, оскарження оцінки,
акт вилучення, ТЦК, військова адміністрація, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
