Адвокат Морозов (судовий захист)
(НЕ)припинення
арбітражного застереження у разі розірвання основного договору
12 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках cправи № 911/2618/25 (ЄДРСРУ № 134265576) досліджував питання щодо
припинення арбітражного застереження у разі розірвання основного договору.
Відповідно до національного законодавства та правил міжнародного договору
національний суд здійснює перевірку того, чи є арбітражна угода недійсною,
втратила чинність або не може бути виконана, перш за все на етапі, коли до
нього надійшов позов із питання, з якого сторони уклали угоду (тобто спір по
суті зовнішньоекономічного договору, який містить арбітражне застереження або щодо
якого укладена окрема арбітражна угода), і суд за заявою відповідача вирішує
питання про залишення позову без розгляду та направлення сторін до арбітражу
для вирішення позову у питанні, що є предметом арбітражної угоди.
Арбітражна угода має позитивний і негативний ефекти: вона зобов`язує сторони передавати
спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених
арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до
обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд
складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у
спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду,
сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм
прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або
певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну
угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися
до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між
сторонами такого роду арбітражної угоди.
За змістом Нью-Йоркської Конвенції (конвенція про визнання та виконання
іноземних арбітражних рішень від 10.06.58) кожна договірна держава визнає
арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі
або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з
якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких
може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання
арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті
арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та
виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип
імунітету та автономії арбітражної угоди).
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12.11.2020 у
справі №910/13366/18.
Верховний Суд констатує, що незалежно від того, яким чином була укладена
арбітражна угода (у вигляді арбітражної угоди в основному договорі, у вигляді
окремої угоди або шляхом обміну повідомленнями), така арбітражна угода є
автономною (відокремленою) від основного договору, з якого виникає спір між
сторонами. Отже, коли сторони укладають договір, який містить арбітражне
застереження, вони фактично укладають дві угоди, дійсність та виконуваність
яких не залежать одна від одної.
Принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше,
що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до
нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість
сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у
будь-якому випадку саме арбітражем.
Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу
до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого
контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного
застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і
заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то
недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву
арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного
Суду від 04.11.2025 зі справи №922/4206/24
та від 01.04.2025 зі справи №910/1152/24.
Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від
основного договору полягає у тому, що арбітражна
угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому
недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності
арбітражної угоди.
Верховний Суд звертає увагу, що арбітражне застереження, що є частиною
договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов
договору. Арбітражна угода це по суті - процесуальний договір, хоча й може
міститися в приватному-правовому договорі. Отже, на відміну від звичайного
цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову
природу, третейська/арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального
характеру.
Верховний суд акцентує увагу, що арбітражне застереження є окремим
договором, термін дії та існування якого не залежить від матеріального договору.
ВИСНОВОК: Арбітражне застереження є окремим договором (автономною угодою) і не
припиняється у зв’язку з розірванням основного договору.
Матеріал по темі: «Відступ від висновку Об`єднаної палати щодо подання позову про визнання недійсноютретейської / арбітражної угоди»
Теги: арбітражне застереження, третейська угода, автономна третейська угода, розірвання основного договору, підсудність спору, комерційний арбітраж, Верховний суд, Адвокат Морозов
