Фактична податкова перевірка на підставі доповідної записки або звернення споживача

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доповідна записка, письмове звернення покупця (споживача) дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Так, у справі № 120/11036/23 від 06.02.2025, надаючи правову оцінку правомірності проведення контролюючим органом перевірки на підставі пп.80.2.2 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу з огляду на наявність лише доповідної записки контролюючого органу, в якій викладена податкова інформація щодо можливих порушень з боку платника податків Верховним Судом вказується таке: « […] у справі, яка розглядається, фактичну перевірку проведено на підставі наказу Головного управління ДПС. У матеріалах справи міститься доповідна записка Управління податкового аудиту Головного управління ДПС на ім`я заступника начальника Головного управління ДПС, згідно якої встановлено, що в ході проведення аналізу господарської діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність з реалізації алкогольних напоїв, тютюнових виробів через РРО/ПРРО вбачаються порушення пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР. Запропоновано надати дозвіл на проведення фактичних перевірок, в тому числі ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог порядку проведення розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті80 ПК України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний лист (доповідна записка) в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок».

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 420/9909/23 (постанова від 26.03.2024).

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2023 у справі № 420/9909/23 вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

ВИСНОВОК: Видання наказу про проведення фактичної перевірки на підставі доповідної записки або письмового звернення покупця (споживача) робить обґрунтованою необхідність перевірки, відповідає вимогам статті 80 ПК України, що дозволяє проводити фактичні перевірки на підставі отриманої від органів державної влади або органів місцевого самоврядування інформації, яка вказує на порушення податкового законодавства платником.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 28.04.2025 р. у справі № 280/1719/24.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Період діяльності платника який перевіряється в ході фактичних перевірок»
 

 

 

Теги: податкова перевірка, фактична, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Розгляд заперечень платника податків в режимі відеоконференції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок, строки та умови розгляду заперечень/пояснень платника податків на Акт перевірки дистанційно - в режимі відеоконференції

Наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2025 року N 151 внесені зміни зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 березня 2025 р. за N 484/43890 до «Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року N 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за N 1300/27745 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 грудня 2021 року N 702).

Зокрема, у разі отримання від платника податків заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень контролюючий орган зобов'язаний:

- повідомити платника податків про дату, час та місце розгляду матеріалів перевірки;

-повідомити про спосіб розгляду матеріалів перевірки, у тому числі в режимі відеоконференції.

(!!!) Фактично, платнику податків забезпечено розгляд його заперечень/пояснень дистанційно – у режимі відеоконференції.

Інформація (повідомлення) про розгляд контролюючим органом матеріалів перевірки в режимі відеоконференції надсилається платнику податків в в електронний кабінет платника податків.

Таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох робочих днів із дня отримання від нього заперечень та/або додаткових документів і пояснень, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду.

ВАЖЛИВО: У разі неотримання контролюючим органом підтвердження про доставку повідомлення в електронний кабінет таке повідомлення повторно надсилається платнику податків, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня розгляду заперечень та/або додаткових документів і пояснень.

У повідомленні зазначаються: дата, час розгляду матеріалів перевірки, тривалість надання усних пояснень платником податків, відповідне посилання для підключення до відеоконференції.

Платник податків має право брати участь у розгляді матеріалів перевірки особисто або через свого представника, у тому числі в режимі відеоконференції, про що зазначає у поданих запереченнях.

Безпосередньо під час розгляду контролюючим органом матеріалів перевірки платник податків має право надавати письмові (крім випадків розгляду матеріалів перевірки в режимі відеоконференції) та/або усні пояснення з приводу предмета розгляду.

Підтвердження особи платника податків або його представника під час розгляду заперечень, у тому числі під час розгляду матеріалів перевірки в режимі відеоконференції, здійснюється шляхом пред'явлення документа, що посвідчує особу, та довіреності - у разі взяття участі в такому розгляді представника платника податків.

Відсутність платника податків або його представника, повідомленого в передбаченому статтею 86 глави 8 розділу II Податкового кодексу порядку про дату, час та місце / спосіб розгляду матеріалів перевірки, у тому числі в режимі відеоконференції, не є перешкодою для розгляду матеріалів перевірки.

У разі якщо платник податку (його представник), якому надіслано повідомлення, не забезпечив підключення до режиму відеоконференції у визначені в повідомленні дату та час або такого платника податку неможливо ідентифікувати відповідно до способу ідентифікації, визначеного абзацом дев'ятим цього пункту, матеріали перевірки такого платника податків підлягають розгляду без його участі.

Якщо під час розгляду заперечень буде оголошено повітряну тривогу – розгляд заперечень/пояснень переноситься.

Весь процес розгляду заперечень/пояснень  фіксується за допомогою технічних засобів, що потім можна використовувати під час захисту прав платника податку в суді.

 

 

 

Матеріал по темі: «Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про податкову перевірку до її початку»
 

 

 

Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про податкову перевірку до її початку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язковість вручення платнику податків до початку проведення податкової перевірки копії наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення 

16 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/2750/24, касаційне провадження № К/990/46229/24 (ЄДРСРУ № 127405394) досліджував питання щодо обов’язковості вручення платнику податків до початку проведення податкової перевірки копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. 

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. 

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. 

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. 

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України). 

Пунктом 78.4 статті 78 ПК України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. 

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.21 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. 

Пунктом 78.5 статті 78 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. 

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. 

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. 

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). 

Відповідно, лише після вказаної дати податковий орган набув законних повноважень розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. 

Саме після означеної дати необізнаність платника з наказом про проведення перевірки слід розцінювати як таку, що свідчить про нехтування або ухилення від виконання обов`язку із отримання поштової кореспонденції без поважних причин і не може розцінюватись на користь платника. 

Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, якщо контролюючий орган, розпочав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та не пересвідчився у дотриманні обов`язкових умов, які надають право контролюючому органу провести документальну позапланову перевірку платника податків, визначених пунктом 78.4 статті 78 та пунктом 79.2 статті 79 ПК України, а саме вручення платнику податків до початку її проведення копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, то за усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 15 лютого 2024 року у справі № 640/9016/20, від 26 вересня 2023 року у справі № 400/1664/21, від 19 листопада 2024 року у справі № 640/10280/20, від 31 травня 2024 року у справі № 826/306/15) невиконання контролюючим органом вимог пункту 78.4 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто, є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. 

Таким чином, Верховний Суд у питанні застосування положень пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 42.2 статті 42 ПКУ дотримується усталеної позиції, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб саме до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. 

Зміст висновків наведених постанов також свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд переходити не може. 

ВИСНОВОК: Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про невиїзну перевірку до початку її проведення призводить не лише до визнання незаконною перевірки, але й відсутності правових наслідків такої (незаконність прийнятих контролюючим органом за наслідками проведення перевірки рішень).

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Лист прокуратури, як підстава для проведення податкової перевірки»

 

 

 

Підсудність спору щодо повернення коштів сплачених за податковим повідомленням-рішенням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору щодо повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення

10 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/2027/24 (ЄДРСРУ № 125732564) досліджував питання щодо підсудності спору щодо повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

Так, у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум грошового (податкового) зобов`язання за платежем: податок на додану вартість, на підставі податкового повідомлення-рішення (які в подальшому скасовані у судовому порядку) і акта перевірки, яким встановлено порушення позивачем Податкового кодексу України, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із податкового законодавства та не регулюються нормами ЦК України. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, а саме статтю 1212 ЦК України, якою регулюються загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин справи та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постановах від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 38) та від 04.12.2018 у справі №910/23482/17 (пункти 6.11, 6.14, 6.23, 6.24), дійшли висновку, що спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

(!) У пункті 38 постанови від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду чітко вказала на відмінність правового регулювання повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення, звернувши увагу, що спір щодо повернення із бюджету сум податкових платежів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Як уже зазначалося, визначальним критерієм розмежування юрисдикції є характер спірних правовідносин.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

У випадках вище наведених тверджень ДПС виступає суб`єктом владних повноважень, який має виконати або обґрунтовано відмовити виконати свої функції, передбачені Податковим кодексом України та іншим законодавством.

Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку, в тому числі на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про повернення коштів, сплачених за податковим повідомленням-рішенням за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

В той же час, Верховний Суд погоджується, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 стосуються справ про стягнення штрафів, а не повернення податкових платежів.

ВИСНОВОК: Спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство»
 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Наслідки неможливості з’ясування дати отримання ППР відправленого поштою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки для платника податків щодо неможливості з’ясування дати проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення

07 березня 2025 року Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в рамках справи № 260/4084/24, адміністративне провадження № К/990/7570/25  (ЄДРСРУ № 125679594) досліджував питання щодо наслідків для платника податків щодо неможливості з’ясування дати проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення.

У відповідності до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, зокрема, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

За приписами пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Верховний суд акцентує увагу платників податків, що поняття «отримання» ППР у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України (12 лютого 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19 (ЄДРСРУ № 87602287)

З положення наведених норм чинного законодавства вбачається, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Зі зворотнього поштового повідомлення, яке надано податковим органом до заяви про залишення адміністративного позову без розгляду неможливо з`ясувати дату проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення.

(!!!) Не з`ясування дати проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення унеможливлює встановлення дати з якої необхідно розраховувати строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд наголошує, що в даному випадку єдиним належним доказом, який підтверджуватиме неможливості вручення поштового відправлення, яким надсилалися спірні поштові повідомлення-рішення буде оригінал конверту з проставленими поштовим органом відповідними відмітки з датою та причиною невручення.

Стосовно посилання на те, що за трек-номером відправлення на офіційному сайті Укрпошти зазначено - «дані про відправлення за номером ххххх на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі», Суд звертає увагу на те, що час зберігання даних про трекінг є обмеженим, що унеможливлює отримати інформацію по вказаному вище відправленню.

Слід наголосити, що питання пропуску платником податків строку на оскарження податкових повідомлень-рішень цілком залежить від наявних в матеріалах судової справи доказів (не)отримання податкових повідомлень рішень (09 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/304/24, касаційне провадження № К/990/38351/24  (ЄДРСРУ № 124313229)

ВИСНОВОК: Верховний Суд звертає увагу на необхідності при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду, з`ясувати дату проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення надісланого на адресу платника, при цьому надавши оцінку достовірним доказам у справі.

 

 

Матеріал по темі: «Належне поштове (не)вручення наказу про проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: вручення, поштове направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов

 

Докази отримання податкових повідомлень рішень у процедурі судового оскарження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Питання пропуску платником податків строку на оскарження податкових повідомлень-рішень: докази отримання ППР

09 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/304/24, касаційне провадження № К/990/38351/24  (ЄДРСРУ № 124313229) досліджував питання щодо доказів отримання податкових повідомлень рішень у процедурі судового оскарження.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України, якою передбачено, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Пункт 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яка встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

У випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору, строк звернення до суду визначається абзацом першим частини другої статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20.

Водночас, у касаційній скарзі скаржник наполягає на тому, що на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення не вказано прізвище, ім`я та по-батькові особи, якій було вручене це поштове відправлення, та не зазначено на підставі якого документа ця особа отримала таке відправлення (особисто, за довіреністю тощо), на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення стоїть підпис, який не належить посадовим особам Товариства, уповноваженим на отримання поштової кореспонденції.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій не перевірено зазначені доводи позивача і не з`ясовано особу, яка отримала оскаржувані податкові повідомлення-рішення, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування і підлягають обов`язковому встановленню судом.

Слід вказати, що 18 лютого 2020 року  Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 520/3945/19, адміністративне провадження №К/9901/23674/19 (ЄДРСРУ № 87683061) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що належним врученням платнику податків податкового повідомлення-рішення є вручення відповідного поштового відправлення під особистий підпис одержувача такого рішення на бланку повідомлення.

Зокрема Верховний суд наголосив, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104).

Також у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що адреса Товариства не співпадає із адресою, на яку були направленні оспорюванні податкові повідомлення-рішення та за якою було проведено перевірку.

Суди вирішуючи питання порушення позивачем строку звернення до суду, дійшли висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені відповідачем на податкову адресу позивача, актуальну на момент винесення та направлення таких податкових повідомлень-рішень.

Однак судами не з`ясовано і не зазначено, на підставі яких доказів суд дійшов до таких висновків, не перевірено дані Єдиного державного реєстру, не встановлено і не перевірено доводи позивача про його знаходження за іншою адресою на час направлення спірних податкових повідомлень-рішень, не встановлено, за якою адресою і в який проміжок часу знаходився позивач, коли була змінена адреса, з яких підстав і чим це підтверджується.

Крім того, платник у доводах касаційної скарги покликається на положення підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України, вважаючи, що він звільняється від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчених Торгово-промисловою палатою України, і тому він після проведення перевірки очікував на звільнення його від фінансової відповідальності і не мав очікування на отримання цих повідомлень після проведення перевірки.

Водночас, суди, зазначаючи, що позивач після проведення перевірки мав очікувати на отримання ним податкових повідомлень-рішень не надав оцінку цим доводам позивача і обставинам справи.

Застосування скорочених строків при вирішенні судами спорів у податкових правовідносинах, установлених КАС України, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 сформовано правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, вирішуючи питання пропуску позивачем строку на оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, суди не встановили, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За наявності сумніву щодо підпису позивача на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, яким позивачу направлено спірні податкові повідомлення-рішення, та сумніву щодо місця знаходження позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не позбавлені процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого підпису саме позивачем та встановити на підставі належних і допустимих доказів місце знаходження позивача під час проведення перевірки і подальшого вручення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Без встановленням зазначених обставин у даній справі не можливо перевірити правомірність оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій.

Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Втім, 12 лютого 2020 року у справі № 826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19 (ЄДРСРУ № 87602287) Верховний суд акцентує увагу платників податків, що поняття «отримання» ППР у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України.

ВИСНОВОК: Питання пропуску платником податків строку на оскарження податкових повідомлень-рішень цілком залежить від наявних в матеріалах судової справи доказів (не)отримання податкових повідомлень рішень.

   

 

 

Матеріал по темі: «Коли податкове повідомлення рішення вважається отриманим та /або врученим?»

 

 

«Належне поштове (не)вручення наказу про проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: вручення, поштове направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов